Місце запису: с. Павлівка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 05.09.2009 р.
Хто записав: пошуковий загін «Пам’ять» Машівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів; керівник: Займак Ірина Іванівна.
Респондент: Саєнко Марія Потапівна, 1922 р. н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Новопавлівці Машівського району Полтавської області.
Де Ви народились і коли?
Та родилась я в 1922 році. А село Новопавлівка.
Це Вам на той час було 10 років?
Та так же.
Ви розказували, що Вас від голоду спас голова колгоспу. Так?
Да. Він сам павлівський. А прислали до нас, в Новопавлівку. Він був у нас на квартирі.
А звали його Федір Федорович…
Федір Федорович Куйовда.
Ви розповідали, що мама була у Вас дуже великою хазяйкою.
І хазяйка, і їсточки готовила дуже добре.
І він у Вас був на квартирі. І їсти вам приносив потрошку.
Приносив він папаші. Бо він пухлий уже був. А приносив, бо йому в канторі готовили. Тоже коржі були, ржані такі. Піджак у нього такий був, сукняний. Я як січас бачу його, а з середини карман був. Здоровий такий, так він бере той корж пополам складе, та все папаші несе. Так ми йому з сестричкою, поки він отдиха і чоботи начистимо і онучі постираємо. А чистили чоботи як. То все сажею, щоб чорні були. А коржі то він папаші дає, а нам все не дає.
А сестру як звати було? Галя?
Галя. А нам же хочеться, так ми з Гальою, як він пішов на роботу під дивилися, куди він на грубі поклав той корж. Так ми рішили давай, хоч по капельці влупаємо. Голод же. Хоч він нам і батько, а нам тоже хочеться.
Голод своє бере.
Як же достати? Втягли стіл, нам же вже по десять було. Поставили його до груби, не достанемо і з столу. Кажу Галі: «Ставай рака, а я на тебе». Стала вона рака, я злізла на Галю, достала той корж. Одлупила трохи, поклала назад. А тоді не зчулися, як і ввесь з’їли. Боже, приїхав Куйовда та почав: «Дівчата, та як же ви оце з’їли, та я б же вам дав. То ж я батькові приніс». Ну, шо ж треба признаватись. Признались, як ми туди карабкались. То вже приказував, щоб не займали батькового, і а коли і нам дасть. Ото, так і вижили. Царство йому небесне, благодаря йому і вижили. А ще було в нього ружжо. Так поки ми спимо, откриє віконце, то пристреле то горобця якогось, то гаву. Ми їх патраємо. Нікому такого не желаю, як ми пережили.
То він так дальше і робив головою колгоспу в Абрамівці чи ні.
Ні, не в Абрамівці, а в Новопавлівці. Це воно зараз пошти одне.
Це воно зараз мале село.
А тоді і в Абрамівці були колгоспи. А тоді таке получилось. Я ж ото вийшла заміж в Павлівку тоді і зустріла його в сільській раді, він агентом робив, податки збирав. Пішла замість свекрухи, вона робила виконавцем, в сільську раду, коли Куйовда заходить: «Ти Потапова?». А в мене очі чуть не повилазили, а мені зразу ж оті коржі перед очима… Ну все, шо не було, а дякуючи йому, хай йому земелька пухом, вижили. Всі осталися живі, і ми, і папаша.
А в Новопавлівці багато померло з голоду?
Та мерли, ну я якось зараз не назву. А біля нас недалеко сусіди жили, та голодували дуже та повкидали дітей своїх в колодязь навесні, а знаю це навесні було, бо ходили козельки збирали, та й почули голоси, плач. Ми туди підходимо. «Хлопці, це ви?» «Та ми. Це нас повкидали». Так їх тоді витягли. Отаке горечко пережили.