Місце запису: с. Андріївка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 05.09.2009 р.
Хто записав: пошуковий загін «Пам’ять» Машівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів; керівник: Займак Ірина Іванівна.
Респондент: Черткова Марія Пилипівна, 1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Андріївка Машівського району Полтавської області.
А сім’я у Вас велика була?
Батько й мати та п’ятеро дітей.
А вижили ви всі?
В Андріївці померла моя бабуся, мамина мати – Пилипенко (дівоче – Слюсар) Явдоха Юхимівна. Померла зразу на початку голодовки, а батько наш утік у Харків, туди і нас забрав, ото ми того й вижили тільки, якби тут остались, то хтозна шоб було. А туди приїхали, то жили на квартирі, дуже голодні були, а старший син робив у столовій, то приносив їду, то так і жили. А сусідка, не знала шо не можна, та дала мамі квашеної капусти, то вона її поїла і заболіла, а я – 15 років, то я її доглядала, ну та померла, ще й хоронили там, в Харкові. Люди, сусіди теж потроху помогали хто куском хліба, хто баландичкою якоюсь.
Ну хоч похоронили, не так як тут розказують – підводою збирали. Як вернулись в 1934 році, то розказували, що були такі сім’ї, що повністю вимерли, збирали гарбою, було таке, що й таких, що дихали. Везуть, там рука теліпається, там нога. Звозили в одну яму на кладбищі. Викопають її таку невелику, ну аж по коліна.
Там, де (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) живуть люди поїли дітей, а тоді якось узнали, чи запалили в плиті, що кістки погоріли, а пішов чорний дим, то так і узнали.
Ми оце ходили по Машівці, то там списки померлих менші, ніж в цьому краї району.
В городах взагалі легше трошки було, там хоч пайок давали. А тут цілі села були поставлені на виживання. А недавно я почула, що були спеціальні люди, що не пускали голодних на станціях в поїзда, це в селещині і Тагамлику. А ті, шо попали в поїзд і вмирали, так їх просто викидали з вагонів. Ужас який!