Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Яценко Інна.
Респондент: Корсун Софія Федотівна, 1915 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років та масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Гінці Лубенського району Полтавської області.
Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо це був неврожай чи посуха?
Не через неврожай. То ж був грабеж – ходили бригади по хатах – кусок хліба, і той забирали. Було заходили до хати, де яка квасолина, шо не було, те забирали, а самі пиячили. Якби неурожай чи що, а то вибирали у людей.
Чи пояснювали причину голоду і як саме?
Ніхто нічого, ніхто нічого. Брали і все. Було ходять по хатах, а тоді – на возах погрузять і повезли. У нас забрали даже діжечку для сиру (мама у ній сир топила і пироги пекла)
Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав хліб у селян?
Все забирали: і хліб, і пирожки даже, як побачили у нас, і ті забрали. А тоді вечорами пиячили. Була хата, де жили такі як вони, туди звозили забране і пиячили. А забирали – та свої ж – із села.
Чим харчувалися, де брали їжу?
Та все їли – у кагатах було на полі картопля закопана. Люди стали одкидать, а вона вже у крохмал перетворилася. То ото брали його, тоді листя з липи сушили, тоді терли із крохмалем розмішували, а листя воно таке солоденьке було, ну і коржики робили. Ще їли з гречки полову – та вона дуже ядовита була, од неї пухли дуже. Було ще ми малі назбирали на полі мішок проса – а вони узнали, приїхали і з комори забрали те, що ми малі збирали.
Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?
Із рідних нашої сім’ї ніхто не помер. Нас спасало те, що біля хати в нас було два озера і ставок, то спасала риба. Ото батько з пухлими ногами ходив по рибу. А вже у жнива, хто ходив на роботу, давали по 200 гр. хліба. В липні покращало. Ще вишні як стали, а рясно-рясно їх було і жарко тоді в хаті. То батько сховав вишні під коморою. Коли ж прийшла бригада, то знайшли вишні. То батька вдарили, а він як закричав, а ми вискочили надвір, то вони й змилися.
Де ховали померлих від голоду?
Людей тоді багато ходило пухлих, хто і ноги протіг. Я було бігла через кладбище, а там дивлюся – позакривані біленьким мертві лежать. То, мабуть, хтось із рідних понакривав. А було, шо не було й кому ховать.
Чи чули Ви про випадки людоїдства?
У нас такого не було – я тоді в Гінцях жила. А розказували, шо в Тарандинцях, там де жили (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), жінка дитину з’їла. Людей тоді вимерло багато. У нас через дорогу три душі вмерло – була сім’я: мій ровесник і мати з батьком. То попухла вся родина.
Як закінчився голод?
То вже після жнив почали давать зерно на трудодні. Хоча кому давали, а кому й ні. Тоді побачили, що людей осталося мало, почали сіять зерно і буряк потроху давать.
Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр.?
Ну, то вже не таке було. Були люди, що й голодували. Лишнього хліба не було. У мене мама на пікарні була. Ото ми брали хлібинку за три рубля, правда хліб тоді був – 2,5 кіло одна хлібина. Ото на тиждень, та скільки його там на тиждень. Налягали на кашку. Було, що мало хліба впотребляли.