Місце запису: с. Піски, Лохвицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 01.09.2009 р.
Хто записав: Папірненко Лідія Степанівна.
Респондент: Товмач Марія Григорівна, 1925 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Піски Лохвицького району Полтавської області.
В Голодомор ми тут і жили, в Пісках. Пухлі всі були у сім’ї. Не пухла була тільки я і мій брат 1920 року народження. Забрали все. Колективізація забрала. Знаю Шкурко був, тут наш. Прийшов. Брать було вже нічого. Усе ж було: і клуня, і саж, і корова, і вівці, а то вже все позабирали. А у 33-тьому вже не було чого забирать. А було ж п’ятеро дітей. У хаті піл, подушки і батьків кобеняк. Забрали подушки, забрали батьків кобеняк і забрали самовар. А більше нічого було брать. А воно не положено було брать. Батько був інвалід, палець утіряв на проізводстві (Лохвицький цукровий завод). Так батько поки витребував, щоб вернули, так вернули кобеняк і самовар. І досі є самовар на горищі. Сімейна реліквія.
У голод вижили, бо батько був бідовенький. Десь якісь були люди, що собирали старих коней і різали. Так батько приносив додому кістки, вони йому давали. Мати покладе у чугунчик і варить у печі, а воно ж як не як навар. Ото таке і їли.
Дотягли якось до весни, то пішла лобода, липа, калачики. Батько був договорився з сусідом, щоб мати пила раз у день молока по пів літри. Мати раз пішла. А тоді каже, що як же я ходитиму, як діти голодні? Більш і не пішла.
Мою маму звали Соловей Онися Юхимівна, 1891 року народження. Я вам розкажу як мама одного хлопця годувала. Я не знаю як його було звать, мабуть чужий прибився. Достала десь мати жому кислого. У ночви у хаті висипала, налила водою і вимочує. А тоді вона щось туди добавляла і пекла. А тут хлопець у хату заходить. Шкура та кістки, – Дайте що небудь, – просить.
А у нас нічого не було. Мама жому витягла, оджала і дала. Він стоїть і їсть. А тоді він почав до нас ходить, у нього вже нікого не було, то мама було чим нас годує те й йому дає. Отак і виживали у той страшний час. Спасибі Богу вижили.