Місце запису: с. Омельник, Кременчуцький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2003 р.
Хто записав: Лидзар Ірина Юріївна.
Респондент: Бацевіч Іван Васильович, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Омельник Кременчуцького району Полтавської області.
Згадую тяжкий 1933 рік. Мені було 10 років, я був старший в сім’ї. Тепер вже, знаючи історію і як колишній історик, я знав, що це був штучний голод, бо щорічно центр публікував «Положення про сільгоспподаток». У 1929 році були встановлені норми прибутковості: 1 га посіву зернових – 40 крб.; 1 га городу – 150 крб.; саду – 140 крб.; сінокосу – 16 крб.; коня – 20 крб. у 1931-32 роках податковий пресинг посилився. У 1932 році на 20 % була підвищена норма прибутковості на зернових; на 40 % зросла норма прибутковості городів. Все це лягло тяжким тягарем на людей.
Наша сім’я була велика – 6 дітей і я, як старший, повинен був ходити в чергу за хлібом. Чергу займали ще з вечора, збиралось 300-400 чоловік. Ночі проводили на асфальті, підклавши куфайку. Коли ж вранці, часів в 10 привозили хліб, то зголоднілі дорослі часто відштовхували нас, дітей, і нам приходилось ще довше чекати, щоб одержати пів буханки (на всю сім’ю) глевкого чорного хліба. Якщо був довісок, ми щасливі з’їдали його, соромлячись, що крали у своїх рідних, але голод брав своє. Літом ще було так-сяк. Мама варила суп з лебеди, з листків буряку (ми мали маленький город), а саме страшне було взимку: від голоду пухли батьки, бо все, що можна було, віддавали дітям. Дуже смачними ми вважали очистки від картоплі. Весною, як тільки сходив сніг, ми ходили за город, рились у землі і шукали картоплю, що залишилась по осені. Якщо вдавалось знайти за день 5-6 картоплин – були щасливі. Мати товкла їх, змішувала з отрубами і смажила чорні млинці, яким ми були дуже раді. Нашій сім’ї ще поталанило, бо ніхто не вмер, бо живий був батько, який ходив на заробітки. Таким жахливим був той рік, який залишився у моїх спогадах назавжди.