Місце запису: с. Деріївка, Онуфріївський р-н., Кіровоградська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: Гладка Валентина Семенівна.
Респондент: Дробецька Федосія Захарівна, 1922 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Келеберда на хуторі Павлівка Кременчуцького району Полтавської області.
Я, Дробецька Федосія Захарівна, 1922 року народження жителька села Деріївки. В 1933 році мала 11 років. На той час проживала з мамою – Мороз Єлизаветою Петрівною та татом – Морозом Захарієм Микитовичем, двома братами: Дмитром 1927 року народження і Іваном 1931 року народження в Полтавській області в селі Келіберда хутір Павлівка. Батько рибалка був, тримали корову, цим виживали. На хуторі майже всі вимерли з голоду, вижив той, хто тримав коров.
Мати ділилася з сусідами, давала молоко дітям, щоб ті вижили. Батько рибу ловив і варили з риби галушки. Батькові мама клала завжди більший пайок, щоб він був сильніший і міг добувати їжу для сім’ї.
На хуторі поїли всіх котів і собак, підібрали всю зелень. Я особисто пережила голод 33-го, 47-го і 22-го років. Сама була в Германії в концтаборі 4 роки в Лавенсбрюк, а потім в Бухенвальді до кінця війни, годували бруквою і в їжу додавали щось жінкам, щоб були безплідними, а вже після визволення вдома нас довго лічили.
А в голодовку я піймала за річкою кішку і понесла її до людей, вони пухлі, я їм їсти хотіла дать кота, а вони мене за руки та хотіли зарубати і з’їсти. Я вирвалась і додому, розповіла матері, а вона каже: «Ти що? Вона ж дітей своїх поїла, а ти пішла до них!». Та мама в сльози. «То ж добре, що вони пухлі та слабі і не догнали тебе, дочко!». Ось так. А їли нутрощі з мушлів, бо жили біля берега і вижили. Наша сім’я вся вижили.