Місце запису: с. Оборотнівка, Сватівський р-н., Луганська обл.
Дата запису: 19.03.2008 р.
Хто записав: Місько Василь Петрович.
Респонденти: Місько Віра Іванівна, 17.05.1925 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживали в селі Наугольне Сватівського району Луганської області.
Голод 1932-1933 років дуже добре пам’ятаю. Урожай в ці роки був непоганий, бо я з своєю матір’ю ходила ночами до скирт соломи і на решето віяла полову, щоб навіяти хоч жменьку зерна на коржі, а активісти нас ганяли як собак, щоб ми не брали солому і фолову. Причиною голоду була влада, бо представники влади забирали у людей все що можна було забрати. Вони ходили по дворах і шампурами ширяли у землю, чи ніхто не сховав продукти харчування. До складу цих активістів входили місцеві жителі Посохова Євдокія, Бецманова Устина, Прасок Михайло. Титарь Василь, Титарь Михайло. Головою Сільської ради був Пискун Андрій. Цю бригаду в селі прозвали «Красна мітла». Потім ці Активісти після вдалого побору збиралися у Бецманової Устини і пиячили. Коли у людей уже урвався терпець невідомі жителі з вогнепальної зброї постріляли цих активістів. Влада з почестями поховала трьох чоловік окремо від кладовища (як кажуть не там де всіх). До цього часу, як їдеш з Наугольнівки на Нижню Дуванку, ліворуч дороги видно ці могили…
До людей, які намагалися приховати будь що з їжі, застосовувались такі жорстокі міри як побиття батогом, чи палицею, а тих хто не хотів записуватись до колгоспу висилали з села, приїздив «Воронок» і відправляли на «Соловки». З таким свавіллям влади люди майже не боролись, бо були залякані. Був тільки один випадок коли вночі були постріляні активісти. Заховати будь-що з продуктів харчування було майже неможливо, бо «Красна мітла» кожного дня навідувалась до селянських осель узнати, чи не варилося, чи не пеклося що-небудь у печі. Якщо бачили, що в печі топилось, то в піч закладали ломі розвалювали її, або якщо побачать що небудь підозріле на столі (приміром круглий відпечаток від хлібини) тоді весь двір і хата ретельно перевірялись. Тим хто записався до колгоспу давали якусь баланду.
Активісти забирали не тільки зерно, а і інші речі. Так у моїх сусідів забрали кожухи, корову, телицю і тут же віддали їх членам «Красної мітли». Так Волокиті Прокопію віддали корову за п’ять рублів. А Прасолу Михайлу телицю і кожухи за три рублі, ну не паразити ж, га? І залишили сім’ю на голодне вимирання. Так за два місяці в цій сім’ї вимерло від голоду троє дітей. Їх поховали в садочку під яблунею в одну могилу. Найбільший пік вимирання з голоду припав на весну 1933 року. В селі був страх і жах. Не видно було ні котів, ні собак, все було з’їдено. Навіть граки покинули свої гнізда і полетіли геть світ за очі, бо хто був ще в змозі залізти на дерево, то забирали з гнізд граченят та яйця на їжу. Коли десь здихала якась худобина її витягували на скотомогильник то тільки вночі можна було сходити туди і відрізати якийсь шмат м’яса, яке потім треба було тричі переварити в воді, а воду зливати, щоб потім після вживання не отруїтись. Хлопці навчилися ловити ховрахів. У їжу йшло листя клену, лободи, лопушки, козельки, борщовика, середина з соняшнику. Мати говорила нам, а нас було троє, “Їжте дітки, клочч та вовна, аби кишка була повна». Отак і жили. Ті, хто не витримував спочатку розпухали, а потім здихали. У селі не було діла один до одного, здох ну й лежи під тином, хто-небудь возиком відтягне до кладовища.
Був випадок коли один чоловік на візку віз на кладовище померлого та не довіз, бо сам помер. А в основному заривали де прийдеться. Так Волокита Юхим і його син Іван були зариті в їхній копанці на городі, бо відвезти на кладовище не було сил в його дружини.
В селі були випадки людоїдства, так під горою на Підгорівці (так називалась вулиця) дві сестри зарізали матір, а м’ясо посолили у діжу. А недалеко від нас, одна стара жінка зарізала свого онука (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) і зварила його у чавуні, а голову цього хлопчика побачили люди біля її хати на смітнику. Так у селі за 1932-1933 роки з голоду померло більше 350 чоловік. В основному померлі від голоду були захоронені на центральному кладовищі села Наугольнівка та на кладовищах Підгорівки та Сухої. Також багато померлих поховано по домашніх садочках.
Так у 2001 році за ініціативою Оборотнівської сільської ради та місцевих жителів на честь померлих 1932-1933 років на центральному кладовищі села Наугольне був встановлений пам’ятний хрест з меморіальною дошкою. Була проведена панахида настоятелем Нижньодуванського православного храма по невинноубієнним. До цього пам’ятного знаку місцеві жителі завжди несуть квіти.