Місце запису: невідомо.
Дата запису: 20.05.2008 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Максименко Марія Константинівна (дівоче прізвище Бутко), 06.10.1926 р. н.
Під час Голодомору проживала в селі Новобіла Новопсковського району Луганської області.
В 1932-1933 роках дійсно був голод. Причиною голоду були податки і врожай забирала влада. Ходили спеціально такі люди з двора на двір, вони відбирали у людей вирощене в огороді. Як ці люди звались, я була малою і не пам’ятаю. Я пам’ятаю, що нас мама четверо діток поклала спати на печі, а вони прийшли до хати, ці люди, вони кричали. У них були довгі залізні палиці, якими вони шукали зерно, картоплю, може де запхано в хаті, вони ширяли палками по підлозі, а мама сказала, не кричіть у мене діти сплять. Люди і ми в тому числі, ніяк не боронилися, ми були всі залякані, приховати нічого і ніде нельзя було. Хто ховав продукти тих карали. Їсти було нічого, ми пухли від голоду. В полі не дозволяли збирати колоски, залишки огородини, а хто збирав тих арештовували і висилали, вони більше в село не поверталися.
Нас було в сім’ї четверо дітей – троє, Векла, Іван і Василь померли в голод, осталось я одна найменша. Батько мій працював у голод в 33 році в селі Світлому жив він там в бараці, і він передав, щоб я з мамою прийшли жити до нього, бо мама була дуже слаба, вона годувала мене більше. Ми залишили свою убогу хатину і те що в неї було і пішли пішки до батька. Мама була дуже слаба, а я мала – мені було сім років і я вела маму, дійшли ми до гори, мама лягла, вона не могла більше йти, вона лежить, а я сидю граюсь біля неї, піднімається мама, я її і не проведу 5 метрів, вона знову лягає, і так ми йшли 2 суток до батька.
Їли ми в ті роки рвали на горі бабки, кашки, листи з берестка, лободу, ходили по полю собирали в стару суху картоплю, мняла її і мама варила з неї кисіль.
В місті можна було купити їжу виміняти, у кого було за що міняти, ті ходили в Россош там міняли на буряки, а у нас нізашо було міняти. Ми пожили на Світлому біля батька, батько пайок одержував, мама піднялася і ми всі втрьох прийшли додому.
В своє село до хати, а хата пуста, люди вибрали з неї все барахличко, яке було. Після війни почали організовувати колгоспи, люди добровільно хотіли і йшли в колгоспи, в колгоспі давали макухи по кусочку, мама її мені віддасть, а сама голодна. Ціпами молотили і собі вкрадуть жменьку.
Не голодували в селі ті, хто зміг сохранить корову і хто міг її держать. А так люди від голоду мерли, як мухи. Хоронили людей на кладовищі замотають у якусь тряпку, хто міг той збивав ящик. Я думаю, що тим людям, хто займався похованням померлих ніхто не платив, всі були бідні і однакові. Я вважаю винних у загибелі людей у голод радянську владу.
Мабуть кожна жива людина знає, хто у неї загинув у голод і вона їх згадує і поминає, і в церкві, і на “Проводи” і на всі свята в нашому селі есть православна, церква, де ми ставимо свічку за упокой і за здоровіє.