Місце запису: с. Можняківка, Новопсковський р-н., Луганська обл.
Дата запису: 20.05.2008 р.
Ким записано:
Респондент: Лукашов Олександр Федотович, 21.03.1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Можняківка Новопсковського району Луганської області.
Наша сім’я складалася з семи чоловік: батько – Лукашов Федот Іванович, мати – Мотря Григорівна, мої сестри – Поля, 1922 р.н., Катя, 1924 р.н., я – Олександр, 1926 р.н., мої брати – Яків, 1928 р.н., та Іван, 1932 р.н.
До 1932 року ми мали велике господарство: тримали корову, свиней, коней і до 10 гектарів землі. Але коли вступили до колгоспу, то все колективізували.
Мати працювала в колгоспі ім. Димитрова на польових роботах, а батько – на будівництві у Новобілій. В колгоспі працювали за «палички», так позначався трудодень. Після збирання врожаю за кожний трудодень давали 200 грамів зерна. Заробленого зерна не вистачало і сім’я стала жити впроголодь.
Були такі люди: Павло Лисак, Гаврило Коренєв, Іван Солов’ян, Данило Мірошник та Ямен на прізвисько Голомозий, які були активістами, ходили по хатах і забирали в людей хліб, продукти, навіть останні, кращий одяг та інші речі.
Почався великий голод. Першим ослаб і почав пухнути і помер маленький Іван. Потім від недоїдання захворів і помер батько. Мати, щоб врятувати дітей, брала вишиті рушники, одежину і носила в Роженьки міняти на їжу.
Нам доводилося їсти козелики, лопуцьки, молочай, листя, траву. А ще траву заварювали з висівками, лушпайками з проса, опилками і пекли з цієї суміші черепеники (коржики).
Стався зі мною такий випадок. Коли я пухлий, слабкий лежав навпроти свого двору, не мав сили доповзти до хати, до мене підійшов якийсь чоловік, взяв за плечі і став трясти, приводячи до тями. Потім дав мені окраєць хліба, а сам пішов. Я став смоктати хліб і якось дійшов до хати. При школі був організований табір, де намагалися підгодовувати дітей. На сніданок давали якесь вариво і скоринку хліба. Зараз мені 81 рік, а я досі пам’ятаю смак того хліба, що дав мені чоловік.