Місце запису: с. Калмиківка, Міловський р-н., Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Тищенко Тетяна Іванівна, вчитель.
Респондент: Пасішник Анастасія Федорівна, 22.08.1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Калмиківка Міловського району Луганської області.
Мені було восім год, як був голод, то було страшне время. Сестра моя з 1921 року і ми разом з нею ходили за 8 кілометрів, в полі біля села Зеликівка були гарашки, ми ходили їх збирати і чогось там люди дуже голодали і були такі слабі. Помню, такі «козаки», хороші мужики просять у нас хлібця трохи хоч, «А де він у нас?» ми кажемо дядьку, «Рвіть гарашки, зварити, і буде їжа». А один нахилився вирвати та й не встав уже – помер. Страх був у нас такий і жаль душить. Їли листя з берестка, кропову рвали, на горі, помню, як пройде дощ, біжимо туди, казали, що земля жирує, шось появлялося на землі такі паростки чи хто зна то що, зараз такого немає. Ми його собирали, варили, оно таке слизьке скільки не вари – однаково, і їли. Якщо був качан – товкли, варили. І була корова, пили молоко, того і вижили. Мінять не було чого у людей і забирати нічого було, голод був скрізь страшенний.
Наша сім’я не пожалкувала, що пішли у колгосп. Як став урожай, давали зерничко тоді вже набагато легше було. А вобщє голод був і в селі і в городі, купувать не було чого і за що брати. Брат мій ходив на скотомогильник, там зариті коні, шо померли од хвороби якоїсь, вже не помню. От він одріже трохи. А тут власті гонять геть людей, щоб не виривали не похворалися, а хлопці одійдуть трохи, заховаються та впєть одривають. Знаю, хто конину не їв, були слабкі, пухли і мерли, а ми було діти посідаємо і ждемо поки звариться. Варила мати довго-довго, щоб не захворать, як згадаю, – не дай Бог.
Родичі хоронили своїх кой як, не було вдягачки, як слід. Ну в нас не було людоїдства, а в других селах казали було. Поминають, конєшно, хто кого помне, згадуємо. Церкви в селі немає, пам’ятних хрестів по Голодомору тоже нема, а розказувать про це не хочу – не згадував би, бо великий страх був.