Місце запису: смт Білолуцьк, Новопсковський р-н, Луганська обл.;
Дата запису: 2008 р.;
Хто записав: Білолуцька гімназія
Респондент: Кондратенко Яків Трохимович, народився 10 серпня 1923 року.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Березівка Новопсковського району Луганської області.
В сім’ї нас було шестеро синів, а ще батько і мати. Старший брат Степан і менший брат Іван умерли од голоду, попухли совсім. А основной причиной голоду був неврожай і засуха. Садили тоді на полях і пшеницю, і буряки, капусту і т.д.
Про те, що по хатах ходили і збирали їжу, не чув, бо в нас по селу не ходили. Мої батько і мати робили у колхозі. Батько їздив до маминої сестри і брав у неї буряки. Мати начисте їх як вермішель, зваре суп ми його і їмо. Ходили ще по полях збирали лопуцьки, козильки, черешки. А підемо в ліс та й побачим гніздо грачине, так залазили, граченят забирали і їли їх, м’ясо було ще й смачне.
До голоду в нас були корова, кури, поросята, одна тільки корова осталась, яку сіном годували. Про “п’ять колосків” чув, но ми не ходили зрізати.
Людей тоді помирало страшно багато. В каждій сім’ї хтось умирав. А ховали людей то в садку, а то й на городі. Після голоду нас залишилось чотири брати: Григорій, Алексєй, Петро і я, батько і мати теж вижили.
Паспортів тоді в нас не було, забирали, щоб із села нікуди не тікали. Чув я, шо на Донбасі голоду майже не було. Пів села нашого туди поїхало і дядько мій тоже. Ці страшні події врізались в моїй пам’яті дуже сильно, що не хотілося б, щоб це знову сталося.