Місце запису: с. Білолуцьк, Старобільський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 2004 р.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Кузнецова Олена Тихонівна, 26.05.1924 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Трембачеве Новопсковського району Луганської області.
Ми жили в селі Трембачево. Тоді був голод, я була ще мала. І я з своїм старшим братом ходила аж у Воронежську область на заробітки. Там він працював і брав мене з собою. Туди ми йшли пішки. Заходили з хати в хату і просили поїсти, просились переночувати на ніч. Хто дасть що небудь, а хто й вижене. Кажуть, ти з здоровим хлопцем. Дехто і на ніч пускав, а бувало і в сараї в людей переночуєм і йдем далі. В Росії люди жили краще, от ми так далеко і ходили, аж у Воронеж. А приходили ми туди до брата, поїмо, відпочинем, і йдем на заробітки. Брата звали Микола, він наймався до людей, пічки ліпити, а за роботу отримував харчі. І мене з собою брав, щоб я дома з голоду не вмерла. Та мамі легше буде, останніх хто в сім’ї прокормити. Потім ми поверталися додому. До Новобілої дійшли, а там вода розлилась, ми брели додому по воді.
Коли прийшли додому, мама сказала, що батько наш, Тихон помер від голоду, бо сам нічого не їв, а залишав дітям. Вже була весна. Їли все підряд. Листя з дерев обдирали, пташок ловили, ящірок, яйця пташині, збирали черепашки під горою. Навіть доводилось людям їсти кішок і собак. Ми з братом збирали в лісі жолуді і разом з голишами кукурудзи товкли в ступі, а потім з тієї крупи пекли хліб.
А в сусідській сім’ї діти з’їли померлого батька. Літом було трошки легше. Збирали і їли різні ягоди, потім різних комашок їли. А ще в нас була коровка. Так ми молоко міняли на хліб. Дуже багато людей пухло від голоду. Ще більше померло. Було йдеш вулицею, а під забором пухла дитина… Виживали хто як умів. Потім засівали поля, потроху земля почала родити. Так кожен для себе щось сіяв. Люди почали потихеньку підніматися на ноги. Стали жити. Зменшилась смертність серед населення. Отак я і вижила.