Місце запису: с. Оленівка, Магдалинівський р-н, Дніпропетровська обл.;
Дата запису: 20 жовтня 2005 р.;
Хто записав: Лобода Ярослав;.
Респондент: Хмельник Микола Петрович, народився 2 вересня 1923 року.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Ой, так-так, синку. Пам’ятаю, але не голод, а то був справжній Голодомор. Людей морили до смерті. Я пам’ятаю Голодомор 1932-1933 років. Я тодійка мав десіть чи дев’ять років. То був страх Божий, скілько людей погибло з голоду. (Важко зітхає)
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки чи урожай забирала влада?
Внучок, яка там засуха? То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів масово повибивати. Ті грабіжники приходили і забирали все, що могли.
А хто це робив? Хто забирав продукти?
Та хто-хто. Пси Сталіна. Безсердечні виродки гарбали всю їжу в наріду.
Ті, хто забирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Вони показували деколи якусь писульку, а що там нашкрібано, ніхто не відав.
Чи застосовували до людей побиття, арешти?
Та посіпаки Сталіна позволяли собі все. Хотів – вдарив, хотів плюнув на тебе…
Чи мали зброю ті, хто ходили забирати хліб у людей?
Да, мали пістолі чи якісь муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є оружиє, то є страх в чоловікові.
А як люди ховали продукти? Їх можливо було заховати?
Люди ховали, хто де міг. Крупи ховали під підлогу, закопували в землю. Я знаю випадки, коли мої сусіди ховали пшеницю в димарях дома. А ще один випадок, коли Яким Смійло запхав мішок з мукою в колодець. І коли посіпаки шукали, то не знайшли. Потім як випхав міха з колодця, всередині багато муки було нормальною.
Хто і як шукав заховані продукти?
У найманців були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти щось. Так обходили все подвір’я з шпицями. Деколи зривали підлогу. Обшукували чердаки.
А от тим, хто йшов до колгоспу, давали їжу?
Хто згодився з колгоспом, той не був голоден. Але потім в кінці 33 року навіть тим, хто туда пішов не помагали. Голова колгоспу і його близькі хорошо жили, а інші бідували.
А що забирали: їжу чи й інші речі, худобу?
Одяг і обув не забирали, а худобу забирали з потрохами, якщо не заховав десь у лісі, то і пропала твоя корова. Я свого коня тоді переховав в сусідньому ліску, але потім, коли вже зовсім не було продукту, я його забив і з’їв за місяць з сусідом і сім’єю.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Чув, чув, синок. За то, що чоловік «вкраде», як то називалось, п’ять колосків пшона, то його садять до тюрми на 15 років або засилають на Сибір. На полі стояли солдати або працівники, дивились, щоб хто не вкрав якого колоска пшениці з поля. А як хто взяв, то бив чоловіка, а потім здавав його партійним.
Хто охороняв колгоспні комори?
Та прості люди, які йшли за партію або воєнні хлопці, які служили, щоб не вмерти.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Та я вже тобі казав, синку. Хто хотів той не голодував як я, а був сит. А більшість села не йшли і того повмирали. Ніхто не хтів віддати свого хліба в колгосп, свою корову чи козу. І не вільно було тримати їх відкрито на подвір’ї, бо заберуть і не спитають.
Скільки разів приходили до хати, щоб забрати продукти?
Та приходили і по два, і по три рази. Вони не вірили людям, що нема вже їжі. А як стали на горбку і дивились, чи йде димок з димаря хати. Якщо йде, то значиться хтось варить їжу. Йшли і забирали.
Коли почали люди помирати з голоду?
Та вже так, дуже сильно, то навесні 33 року. Їли кору дерев і бруньки, які допіру починали виростати на дереві. За зиму вже майже всі пси і коти були поїжені. По вулиці лежали каждий день нові трупи людей. Ой, як то було страшно. Як вони той бідний нарід нищили! Бодай би їх позаливало.
Чи допомагали люди один одному? Чи ділились продуктами?
Та хіба хто міг ділитись, якщо нічого було і на один зуб покласти? Син ладен в мами видерти хліб з рота. Я дзнаю, що помагали деколи родичі з міст та й то пару раз. Люди озвіріли з голоду. Кожний думав хіба про себе.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Внучок, люди їли все, що можна було їсти: псів, котів, любу тваринку, яку зловили. Хто зловив якогось звірка, то ше було дуже хорошо, а інші їли коріння трави, кору з верби і берези варили і їли. На деревах не було навіть листя. В інших селах їли навіть людей.
Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?
Хто жив близько до міста, той міняв все з дому на хліб. Хто пробував стояти в очередях в місті за пайком хліба. Але і тамка провіряли, чи є пашпорт. А люди з села не мали документа і їх вивозили назад у село.
Чи був голод в містах?
Нє, в місті того не було, що в селі. Тамка хоть кусник хліба давали пайками, а нам нічого, хіба забирали все. То всьо Сталін-сатана таке робив для наріду (засмучено).
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
В Оленівці померло десь 400 людей. Я помню: всі сусіди померли. Моя матінка, небіжка, земля їй пухом, тоже вмерла в Голодомор, ще як я був малим хлопцем.
Де і хто хоронив померлих?
Родичі ховали своїх родичів. А переважно то їздили з повозками воєнні і збирали трупи, а потім скидували всіх в одну яму. Не ставили даже хрестика на могилі. Ті воєнні не виновні в тому, що робили, бо їм платили гроші за роботу. То була така державна робота.
Чи відомі в вашому селі місця захоронення людей?
Да, відомі. Багатьох поховали біля лісу на краю села. Там зара стоять хрести і таблички упоминальні. Всі старі люди і я, ще як міг добре ходити, ходять туди з попом на свята упоминати і молитись за померлих.