Місце запису: с. Троїцьке, Петропавлівський р-н, Дніпропетровська обл.;
Дата запису: невідомо;
Хто записав: Рябкова Дарія;
Респондент: Філіп’єва Ганна Василівна, народилася 14 вересня 1914 року.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Троїцьке Петропавлівського району Дніпропетровської області.
То була штучна голодовка. Та не дай її Бог. І це ж таке лихо не тіко в Троїцькій, а по всій же Україні. Приїжджали, забирали у колгоспи все зерно. І де там заплатили! Ото що в городі виростили, те воно й твоє. Та й те – картошку здай, чи квасолю здай, яїчки – здай, молоко є – здавай.
З колгоспів винули і в Росію везуть. А віддать чим – не дали. І опять голод. Опять люди мерли. Аби я не проміняла пальто, так ми б із голоду померли тоже. Проміняла на зерно, за три відра віддала, ото й дожили ми. Та туди ще трави мішала, та листя; та коровка доїлася, хоч і яловка була, а воно зиму, хоч потрошку давала. Та який же там корм був?! Сіна, його ж не так, як зараз – сіна не хочуть їсти. А то – і кукурудзиночка там трошки та соломка…
Так я то пальто виміняла, а потім дівчина якась була в ньому. Хороше таке пальто…
А всіх коров порізали, лошадєй порізали. Ну, як хто зумів. Хто вже як рішив. Є корова – значить зарізати її, щоб спасти себе. А є, що не було корови – вимерли всі, вся сім’я. А рибу не варили. Та ми її ніколи й не бачили тієї риби, прожили.
А з Донбасу скіки телегами їхали? Зразу ж усі у село майнули. З города усі ж у село пішли. Прожить легше було у селі. І кожний тяне тачанку з того краю.
А я в той час, в 33 році, в садку работала. Дитясла звали. Ну дітей треба ж було спасать: як вони були трохи сильніші – то вижили, а як заслабі – то померли. По крихоці їм хліба давали, і пшона, коли не по 100 грам. Ну вроді колгосп давав, щоб дітей же спасти.
А людей багато по селі померло. Я вже не пам’ятаю скіки, але багато. Ой, не дай Боже такого лиха…