Місце запису: Невідомо
Дата запису: 2003 рік
Хто записав: Кулик Юрій
Респондент: Кулик Григорій Васильович, місце проживання – місто П’ятихатки Дніпропетровської області.
Під час Голодомору жив у селі Саївка П’ятихатського району Дніпропетровської області.
Скільки душ вас було в сім’ї?
Тільки дітей було восьмеро. В сім’ї я був самим старшим. Під час Голодомору я майже був на тому світі, я дуже тяжко захворів і ніхто нічого не міг зробити. Але, мабуть, є на світі Бог, я вже не їв днів чотири, дуже був знесилений. Але попросив у батька маленький кусінчик сала. Батько подивився на мене, нічого не сказавши відрізав кусінчик сала і віддав мені з словами: “На, хоть перед смертю поїси”. Я з’їв один, потім ще один і так я остався живий.
Але ж не весь час ви їли сало?
Та яке там сало! Виливали ховрахів, сікли траву на муку, з цукрового буряка жарили мед, збирали калачики.
А що таке калачики?
Калачики – це трава, а в ній, коли відцвіте, з’являється зерно, от їх і збирали. Потім це зерно перетерали.
А от ви казали виливали ховрахів…
Так, виливали і їли їх. Але на той час ховрахів і тих було замало. Як зараз пам’ятаю, піймаємо двох ховрашків, принесемо додому і вважали святом – м’ясо на столі. Смішно! Сядемо їсти, всім дітям по гомілці, а тату з мамою – серце та печіночку, отак і жили, і виживали.
А що ви ще можете розповісти?
А що розповідати? Пам’ятаю, як люди людей їли, не всі, але були на той час і людожери. Наприклад, пам’ятаю, якось поховали дівчинку, а на ранок могилу було розрито і тіла не було. Бачив, як люди вмирають на очах.
Якось ввечері сидимо під хатою, а з городу чийсь голос: “Їсти, їсти…” Ми підійшли до нього і дали попити води, він пив ту воду, а вона верталася, якби ви бачили те тіло – кістки та шкура.
А що стало з тим чоловіком?
Попивши води, чоловік помер. Ми його у той вечір і поховали. Це зараз служба розшуку та все інше. А тоді ніхто не знав, куди діваються люди. Ішла собі, впала замертво, підняли, на цвинтар віднесли – заховали. Хто? звідки? Ніхто навіть не цікавився. А якщо і знали хто, звідки, то ходили і казали: “Сходіть, заберіть…” Жах був та і все.
А що ви зараз відчуваєте, як згадуєте Голодомор?
Біль і викреслені роки із життя, це біль, яка дає про себе знати, це втрата на очах тобі близьких людей…