Місце запису: с. Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 13.04.2008 р.
Ким записано: Ткаченко Юлією
Респондент: Беседіна Олександра Іванівна, 1921 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мілове Міловського району Луганської області.
Народилася я в селищі Біловодськ Біловодського району Луганської області у 1921 році. У 1927 році родина – батько, мати, брат і я – переїхала в Мілове. В той час Мілове звалося “хутір Міловий’’. Коли писали листи, то була така адреса: станція Чертково, хутір Міловий. Ми жили й не знали, що живемо на кордоні України з Росією. Селище Чертково і хутір Міловий були одним цілим. Був загальний базар. Розміщувався він на території сучасної площі ім. Чечерева. Тоді він звався ’’Футбольна площа’’. В роки голоду я навчалась у Міловській школі у 5 класі.
Голод я бачила, в основному, на базарі, куди приїздили люди з сел. Деякі привозили картоплю, буряки, пшоно, птицю. Мілове відрізнялось від інших сел у той час тим, що в ньому був розташований млин і олійниця, що давало можливість людям мати хліб і олію. Тому я знаю про голод 1932-1933 рр. із розповідей батьків. У Міловому були дві вулиці: Пролетарська (нині Леніна) і Луначарського, де в основному жили багаті (їх звали Іващенки, Шибаліни та Тежинські). Їхні будинки були цеглянимию В ці роки їх забрали і в них розташувалися радянські органи (міліція, пошта, НКВС, суд та прокуратура).
Для Мілового була вигода ще в тому, що через Чертково проходила залізниця, що давало можливість людям мати роботу.
Наша країна СРСР в ті часи займалась індустріалізацією, у тому числі в Україні будували ДНІПРОГЕС, Харківський тракторний завод. В 1932 р. на Україні почали проводити колективізацію сільського господарства. Звичайно, багаті не хотіли розлучатися зі своїм багатством.
Продовольчих товарів не вистачало і почався голод. Такого масового вимирання у Міловому не було. На базарь приїздили із сел, бачила я і пухлих людей. Деякі міняли одежу на продукти. Основними продуктами була макуха. У кожній хаті пекли макушаники (макуха та висівки), як дістануть пшоно, варили кашу, йшли в хід буряки, гарбузи, картопля. У нашій школі нам давали гарячі сніданки, поїли гарячим чаєм. Вперше у школі я покуштувала венігрет.
Таких масових смертей я не бачила. Я пам’ятаю сім’ю Власенкових. Жили вони на Футбольній площі. Перший помер батько, а тоді захворіла мати. У них було п’ятеро дітей: четверо старших, одна маленька Тетяна, їй було всього один рік. Було сяде біля хати, ніжки пухлі. Потім померла мати, і Тетяну забрали сусіди.
Ось таким я побачила голод 1932-1933 рр.