Місце запису: с. Катеринівка, Васильківський район, Дніпропетровська область
Дата запису: –
Хто записав: Фора Аліна
Респондент: Булгака Ніна Петрівна, 1933 р. н.
Під час Голодомору проживала с. Катеринівка Васильківського району Дніпропетровської області
У 1933 році я тільки народилася. У мене був старший брат. Як розказувала моя мама, у цьому році був хороший урожай зернових. Але люди пухли з голоду, бо все забирали, вивозили. Дадуть у колгоспі кукурудзи жменьку, її їли сирою, бо більше нічого немає. Ще їли калачики, виливали ховрахів, ловили жаб. Інколи просиджували біля води кілька годин, щоб зловити жабу. Моя бабуся Усенко Домаха Наумівна на фату ловила рибу і варила юшку. Жарити рибу не було на чому. Траву обливали кип’ятком, зліплювали, як пиріжок, і їли.
Пам’ятаю, як моя мама розказала нам про один випадок : одного разу прийшли до нас з обшуком, я лежала в колисці, а піді мною мама заховала жменьку зернят, щоб зварити яку-небудь юшку. «Шукачі» підійшли до колиски, підняли матрац, забрали всі до єдиного зернятка, ще погрожували матері, що видадуть властям.
Багато людей помирало. А хоронили їх без трун – клали на драбину і не несли, а тягнули, бо не було сил. Ями копали неглибокі, інколи в одну яму клали кілька родичів, які вмирали в один день.
Знесилені, пухлі, голодні, холодні люди ледве трималися на ногах. Шкіра лопалась на руках ті ногах, із них сочилася вода.
Коли брат ішов до школи, мама давала йому жменьку насіння з кавуна, і це була їжа на весь день.
Їли собак, котів, коней. Коли в кого здохне конячина, ми всі бігли туди, щоб відрізати кусочок і з’їсти.
Хоч і страшні були часи, коли кожен боровся за своє власне життя життя і своєї родини, знаходилися люди, які допомагали, чим могли. Наша сусідка Криворук Марія Пилипівна приносила нам смалець із ховрашків, які ловив її син Микола. А інколи приносила і самих ховрахів. Так завдяки добрим людям ми і вижили в страшні голодні 1932-1933 роки.