Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н, Сумська обл.;
Дата запису: 26.07.2005;
Хто записав: Кубрак Наталія Валеріївна;
Респондент 1: Митник Уляна Данилівна, 1910 р. н.;
Респондент 2: Митник Олексій Іванович, 1910 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Митник Уляна Данилівна, 1910 р. н., проживала у с. Будки Зіньківського району Полтавської області.
Митник Олексій Іванович, 1910 р. н., під час Голодомору 1932-1033 рр. проживав у місті Лебедин Лебединського району Сумської області.
Митник У. Д.: Через те, що була страшна засуха, був страшний неврожай. Розумієте? Коли бурячки уродили, такі завбільшки, як волоський горіх. Більших не було. Через те, що страшна була засуха – все повигорало. У кого находилися ділянки у долинах унизу, у низьких частинах, то там кой-як зібрали врожай. Я сама жила в селі Буди Зіньківського району Полтавської області. Нині називається Кузене. І жили там два брати недалеко од нас. Вони жили: одна сім’я дуже трудолюбива, а друга – ходили такі панянки. Було багато землі. І земля була у долинах. І вони зібрали врожай. Накладали на них хлібоздачу – план, щоб здавали. Так один з них здав навіть більше, чим йому наложили план. Більше здав зерна. А другий, знаю, ми проснулися ноччю, чуть не задохнулися од диму. Шо такоє? Люди повиходили серед ночі. Шо то в нього горить? А цей другий брат, той, що в нього панянки – дві душки, у їх ціла скирта була з зерном. Зерно. Так він, щоб не здавать для держави, так він що зробив: облив кіросіном оцю скирду з сіном і запалив. Ні людям, ні собі. А так я говорю, що кажуть, ото ходили з горшків забирали – то сама настояща брехня. Настояща. Приходили, питали у нас, як ви живете, все. Бували такі випадки, що приносили продукти. Заготовка чи щось таке. А нас у мами було троє дітей. Батько загинув у гражданську войну. Так нам наоборот – приносили. І не тільки нам, а й другим. Оте, що ото говорять: у горшках забирали, – неправда.
Ви маєте на увазі голод 1947 року?
Ні, 1932-33 рр.
Ніхто нічого не забирав, тільки приносили. Так?
Ні, у тих, у кого був урожай – у багатих, у тих, у кого поля були на низинах – тим план. Як кажуть, план до двору доводили, шоб тут же здать. «План» запам’яталося.
Скільки Вам років було?
Та вже в школу ходила. Так той здав брат, а той брат запалив. Ні людям, ні собі. Отакої. А так старались виживать. Ну літом легше. То бур’янець який там. А весной дуже тяжко було. Случаї були конечно…
Митник О.І.: Великий план поставки зерна в те время хоч і неурожай був настільки такий, що сєльське хазяйство начало потрошку хоч підніматься і создавать машини. Шоб машини були для людського труда. Нада було спасти рабочих і давали. Начали строїть Харківський тракторний завод, Дніпрогес у це время. Нада було, значит, рабочих. І тому весь цей хліб любими путями збирать і отправлять у міста для того, щоб піддержать місцевий робочий клас. Оце була та главна цель. Були случаї, переборщували. Дуже перегнули у цьому відношенні.
Ну, а чого Ви кажете, що перегнули?
Со сторони куркулів, так називаємих, тоді зажиточних, часто було сумашедчим. У мене у Біднівкі, у Ряпушках жив тоді батько кресний у 1933-32 рр.. А зажиточний був, кулачок, уже мав американський тракторець «Горзон». Так на моїх очах у його з ями витащили 2-3 машини пророслого зерна. Так він закопав у землю. Я бачив очима. Закопали й викидали його. А рядом, його фамілія Ємець, а по уличному тоді називали (тоді уличні прозвища були) Жабун. Жабун такий. Так цей, значит, брат рядом, може чи не брат, тоже якесь чудне, – родич. Так той помер з голоду. Він перегноїв ото стільки зерна.
Митник У.Д.: Так це його брат?
Митник О.І.: Ємця, Жабуна. Його, правда, розкулачили. Його дом пішов під дєтский сад тоді, як колхози стали создавать. Такий великий дом у його був. Я сам був очевидець тоже отут у Лебедині. Я сам житель Лебедина. Так, де оце Горького вулиця, було 3 вітряки, і там тоді були гуртки по збору хліба. Побродить по землі. Гуртки. Ото вулиці 2-3 – гурток. І ото вони… А оце де кладбище Мироносницьке, де башня стоїть…
Я знаю. Там в мене бабуся похована.
Митник О.І.: Хто?
Бабуся.
Було велике таке поле. Ні березок тоді, нічого не було. Ото звозили туди всі хліб. Брали молотар (наподобіє отих машинотракторних станцій). Брали молотила, потом хліб розділяли. Хто скільки. В мене й батько тоже був у цьому гуртку. Побродить по землі. Так я очевидець був на Горького, як скирди хліба і снопи горіли так, як ти ото розказуєш.
Тобто, хазяїва запалювали зерно, щоб не здавать його державі?
Супротівлєніє було занадто більше. Може со сторони і власті був дуже великий нажим. Дуже, может бить, так було прямо… І ошибка велика. Но, то таке, а це… Ну, щоб хтось прятав хліб? В мене і в батька… Хліба не було. Був, був, но неурожай. Жили тяжело. Я сам у технікумі вчився педагогічному. В оте время – 32-й – 33-й якраз. Так нам давали по 400 грам хліба на талончик. І я пока донесу, в мене ще, дійсно, 3 було. Общипаю-общипаю, такий, як кулачок, принесу додому, – їм. Отой пайочок 400 грам хліба студентам давали. Що спасло? Це коло озера осталася картонка неубрана. І весною сам з лопатою ходив, оту мерзлу картонку копав. А на мельниці (протів педагогічного училища була велика мельниця, де автопарк) – це була мельниця Робінзона. Так качани брав. Без зерна качани, самі качани. Робила мельниця ото з колеса дерев’яного, повозки, дупло, робили поршень, обкладували тертушкою, кидали туди качан, терли, перетирали, пересівали, де крупне – викидали. Гречані в ступі товкли оті качани, а потім картонка. Іспользовали на аладі (млинці – ред.). Ну, це було отак усього осінь, а особенно – весна. А потом уже люди пішли на щавель, на траву, на кропиву і пошло дєло. Хто вже в огороді начав садить щось, сіять, з дерева щось.
А Ви чули про такий закон, як про «П’ять колосків», коли людям не дозволяли збирать залишки зерна з поля?
Такого ми не знаєм, того шо нічого було збирать. Нічого збирать. Такого ми не знаєм.
А як при Голодомору багато людей перемерло, то хто їх ховав? Ви бачили, як ховали оцих людей?
Ні. Родня. Бачив, шо ото сидить-сидить чоловік на лавочкі і засипа. Засипа і всьо – вмер. Шо нас іще спасло і студентів педагогічного училища? У Куличці великі плантації моркви було. А в Куличці багато людей померло, вулиці пусті. Так ото ми в хатах тих без вікон, без дверей у соломі спали, жили тиждень цілий і тією морквою ми питались. Ми собірали ту моркву, здавали, і самі з тією морквою, фактично, в деякій мірі виживали. Це в 33-му році.
А які ще рослини, окрім картоплі, моркви, кукурузних качанів вживали в їжу?
І щавель, і лобода… Вже й позабувалось. А виживали за щет бурянів: молочай… Це була осінь 32 і весна 33.
Найтяжче було взимку?
Митник У.Д.: В оцей період було тяжело, а весною… Літом люди паслися на траві, огороді.
Гриби збирали?
Митник У.Д.: У це время грибів не було. Поняття не мали, щоб гриби собірать.
Як люди вступали до колгоспів?
Митник У.Д.: Ніяк. Не хотіли.
Дякую за розмову.