Місце запису: c. Маринопіль, Розівський р-н, Запорізька обл.;
Дата запису: 24 жовтня 2005 року;
Хто записав: Тринц Валентина Давидівна, учитель Пролетарської ЗОШ;
Респондент: Пряжка Єфросинія Василівна, 10.01.1924 р. н.;
Під час Голодомору 1932-33 років Пряжка Єфросинія Василівна, 1924 р. н., проживала у селі Чапаївка Пологівського району Запорізької області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-1933 рр?
Помню трохи, бо виїхали ми в 1933 р. в Донбас, від голоду на шахти тікали, рятував батько дітей. Там на карточки давали хліб.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?
Звісно і неурожай був, і налоги великі з селян, і з колхозу все здавали. Як пережили зиму 1932 року – не знаю. Та сподівалися, що в Донбасі вже виживемо. Батько робив слєсарем на шахті. Поселились ми на шахті №29. В городі по хатах не ходили, продукти не збирали. Коли жили в Чапаєвці, то до нас теж не приходили, бо ми бідні були. Може до кого й приходили, та я не знаю. А от у нас малий братик був хворий і уже в Донецьку помер. А я вже з 9 років на городині полола з дівчатами, там недалеко від шахти була городина. Тоді батько взяв мене на шахту, на лєнту, відбирати породу. Захворіла, попала в лікарню, потім батько вже не пустив на лєнту, пішла знову на городину.
А потім почалася війна, ніхто не робив, їсти було нічого. То брали одяг, вєщі і йшли з батьком міняти на продукти все те по селах. Раз підійшли до ставка десь біля Поляни чи біля Старомлинівки. Там було повно людей і на возах, і з візками, і піші. І живі були, і багато мертвих, чи то не дійшли, чи наміняли та наїлися з голоду та померли. Хтозна. Та це було страшне видовище. Бережи Боже від такого нас. Як люди все це пережили – не знаю. Дома ждали. А що ми там наміняли, коли за гарний костюм відро пшона давали, бо і самі селяни небагаті були. Помню, десь тут у грецькому селі одна жінка нас приютила, нагодувала і в дорогу дала хлібину просто так. Це додало нам сили. Завжди молилась за неї та згадую її. А потім – Німеччина. Після війни батько поранений прийшов. Знову голод 1946 р. То це я помню. Це був жах. Батько спасав дітей. Ми переселилися в Розу, колишнє німецьке село. Таке гарне, як у Криму. Сади якраз цвіли. Жили в землянці і працювали. Ох як багато працювали. Та село після війни відродили.