- Місце запису: село Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: 2008 рік;
- Хто записав: Тарабовська Наталія;
- Респондент: Грищенко Іван Юхимович, 1901 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
Що пам’ятаю про голодомор? Краще про нього не згадувати. У селі дуже багато помирало людей, іноді цілими сім’ями вимирали, але, на жаль, прізвищ їх не пам’ятаю, знаю, що жили на Сябрівці. Було таке, що померлі люди тижнями лежали мертві під тинами. Йшло, померло, а хоронити нема кому, із рідні вже нема нікого, а у чужих людей ні сил, ні бажання не було. Люди наче очманіли, отупіли. Часто заносили, заводили до Києва, залишали в людних місцях, сподіваючись, що їх хтось підбере: чи представники влади, міліція, віддадуть в притулок, чи бездітні люди усиновлять чи удочерять. Одну таку жінку знаю. Це Кирушко Марія Петрівна. Жила вона з Кирушко Тифаном Свиродовичем, Тифан уже був колгоспником. Коли почався голод, в селі уже «пройшлися» активісти і забрали все, що у кого було. Тифан, щоб нагодувати голодних дітей, взяв у кармани і понасипав пшеницю, яку у нього витрусили і посадили Тифана на два роки у в’язницю. Марія залишилася сама з двома дітьми, семирічною Марією і дворічною Галею. Так як годувати не було чим, вона занесла їх на Бесарабський ринок у м. Києві, посадила під рундуком, сама втекла. Діти довго чекали, плакали, міліціонер поспитав у старшенької звідки вони, вивів їх на бульвар Шевченка і сказав їм, щоб ішли два дні, нікуди не звертаючи, і що так вони дійдуть до свого села. Три дні йшла бідна Марія і несла не руках дворічну голодну Галю. Ночували діти під тинами, їли моріжок, Марія жувала моріжок, подорожник і запихала в рот Галі, одного разу хтось із людей по дорозі дав їм по вареній картоплині. Але діти дійшли до села, обидві вижили, тепер живуть у Запоріжжі.