- Місце запису: село Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: 2009 рік;
- Хто записав: Спідчук Інеса Олександрівна;
- Респондент: Баран Софія Василівна, 1925 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
Забирали все, що було в людей. У мене спалили клуню, забрали бричку. Накладали великі податки, потім приходили і забирали все, що бачили. З району був представник. Була баба, вся в шкіряному одязі. А чотири наші прихвосники: Володька Отришко і інші брали гострі штирі й штрикали все навкруги. Як щось знаходили, то забирали. Але серед них були і хороші люди, такі як Михайло Муненко. В нашій сім’ї було п’ятеро дітей. На припічку був мішок проса, мати посадила нас на цей мішок. Зайшли чотири чоловіки і почали нишпорити по всій хаті. Михайло Муненко заглянув за піч, а там були ми. Але він нас не видав. Щоб вижити, мати ховала квасолю і зерно в жертку, закладала ганчірками і ніхто не знаходив. Мати ходила на роботу і брала мене з братом. Там давали сушку, так ми і виживали. Весною їли акацію, збирали гнилу картоплю і пекли з неї млинці. Збирали колоски по полях, але за це дуже карали. Був навіть такий випадок, що їли людей. У матері Мані Звонківської (Кравченко) з’їли сестру, але хтось із людей помітив і повідомив у колгосп. Маню забрали. Вся моя сім’я вижила. Мати ховала зерно в бочку, зверху клала капусту і заливала водою, так і виживали. Але багато сімей у селі повмирало. Хто не хотів йти в колгоспи, виганяли з хат. Такі були страшні часи голодомору. Людей вбивали штучним голодом 1933 року. По селі їздила повідка із запряженим конем і збирала мертвих людей.