- Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Редька Марія Костівна, 1927 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.
Я 27-го року народження. Родилася тут, тут була хата. Дітей в сім”ї було багато. Землі в нас було багато, млин, корови. Все позабирали, землю у колгосп.
Батько мій умер і брат Коля в голод. За хатою х поховали в ямі з-під картоплі, замотали в рядно і вкинули…
Я і Галя, були вдома, а старші ходили полоть у колгосп, їм там їсти давали, а мати в пазуху ховала, щоб нам принести. Сестри їй казали: “нашо ви оставляєте, самі вмрете”… Ото ми так ходим по полю, щавлик їмо…
Старша сестра Устя, від першого чоловіка, поїхала в Херсон чи… на Вологду, не пам’ятаю точно. Тоді написала нам, щоб ми усі приїхали, там були буряки і картопля, гнилі… можна було їсти. Так ми вижили. Друга сестра поїхала в Київ, там за Куренівкою, як на Пущу, була дача Колюженка. На полях орошенія працювала… Меншеньку забрали. Ми взяли хусток дорогих, 2 наволочки, добра всякого, загорнули, вона несла. Тоді босяки підскочили, 3 чоловіки. А Галі були 4 годика… Нема коли нам було ждать, пішли на поїзд. Мама писала потім об’явлєніє, а Галі нема…
Вертаємось у село, хату продали. Мати поїхала в Київ, мене взяла. Працювала вона на пристані, там зерно сгружали. Дали їй місце у гуртожитку як одинокій. Вона тіфом заболіла як верталися з Вологди. Я на Подолі жила на Межигірській у жидовки. Берманша, в неї було 9 синів. Старші дівчата були по наймах у євреїв. А мама стірала чи шось таке робила, щоб я переночувала. Як я лягала, то обмотувала голову тряпками, бо там пацюки були, щоб не погризли. Просилася дуже до мами в гуртожиток, плакала. А комендант Дубинський тоді був, бачте, давно було, а я так добре пам’ятаю, взяв мене за шию і у вікно викинув…
Мама потім у лікарню лягла, обстригли її, ледь не померла. Мама казала подрузі забрати мене у детдом. На Леніна 4 мене відправили у детдом, тоді у село Ходорків, станція Попєльня. Тоді як мама видужала, хотіла мене забрать…
Шо ми їли? Листя буває начухраєш і отак… Картошку гнилу, балабеники робили. Ще пасльон. Хліба не було, а врожай був. Хто то зробив?..
Батька поховали… Він все казав: “у мене 27 небожів, мене сховають з пєвчою, з усім…” А ми за хатою його поклали.. .
Як у Херсон їхали [оповідач весь час плутає Херсон і Вологду – прим. Я.Т.], так брали намисто, лєнти на себе начіпляли, шоб мінять. За рядочок намиста давали 2 стакани пшона. А хату продали за 200 рублів і хлібину…