- Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 року;
- Хто записав: Володько Володимир;
- Респондент: Клименко Павлина Миколаївна, 1929 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.
Про цей голод я чула від матері й батька та других старих людей в селі. Сама я помню один момент. Коли баба наша зварила суп з лободи, мати десь виміняли трохи зерна і буряків і принесла додому. Та я тоді дуже плакала, що суп з лободи пропаде. Іще помню, коли картоплю копали, то був великий неврожай і я переживала дуже, що поросятам нічого їсти не буде. А вийшло так, що й людям не було що їсти.
В батька мого, ще з революції ружйо сховане було і коли зимою 33-го почався голод, він пробував птиці стріляти. Спочатку це нас спасало, а потом вже не можна було в селі нічого вполювать. Казали, що на ставах охота була на котів і собак, чи не всіх їх тоді в селі переловили і поз’їдали. В кінець зими баба наша Тетяна опухли, а на весну померла, може мене, батька і матір це й спасло, хоч гріх таке говорити, бо на одну людину менше стало. Ми пережили цей голод.
Про людоїдство різні розкази чула, але мати казали, що в Черняхові не їли людей. Як їздили в сусідні Стайки, то казали, що там деякі сім’ї великі по одній дитині вкинули в погреб і там убили, а один чоловік свого сусіда сокирою зарубав.
Мати моя були доброї душі людина. Як з осені було в нас трохи картоплі, то сусідам нашим помагала, які ходили по хатам і крали, бо сем’я сім чоловік в них була. А потім та тітка Марія, що мати їй помагала після голодовки, даже з матір’ю і не віталася. За це її Бог покарав і перед війною вона з розуму зійшла й померла. Перед смертю матів звала, щоб з нею попрощатись, але мати не пішла. Тоді люди неблагодарні були.