- Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 року;
- Хто записав: Володько Володимир;
- Респондент: Кущ Ульяна Степанівна, 1930 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в с. Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.
Сама я голоду 33-го не помню. Про 47-мий я більше могла б розказать. Про голод 33-го мені мати дещо розповідала. Вона казала, що в 32-му був неродод картоплі і зерна. А кроми тоги приїжджали в село представники і виконавці, які ходили по хатам і забирали все, що бачили з продуктів. Через це й почався голод в селі, бо грошей в колгоспі до війни ні копійки не платили і не було за що купити зерна чи ще щось з їди. Люди тоді почали втікати з села, закривали хати, забивали двері. Багато хто їхав в Київ і там стояли в очереді, бо там хліб продавали і міняли, і там пайки давали. Моя мати їздила в Київ, тоді до своєї сестри. Нас було тоді четверо дітей і мати хотіла здати хоч би двох в приют. Подруга сестри моєї матері робила в приюті НКВД і там годували дітей, бо в інших приютах діти вмирали. Але відправити нас в приют мати не змогла і вона вернулась в село. Двоє моїх молодших братиків таки померли з голоду. Мати розказувала, що тоді щоб не попухнути їли траву, рвали акацію і варили з неї суп. Сусіл наш Микола Березний вкинув свого малого синка в колодязь, щоб не мучився, а потім сам помер. Мертвих було дуже багато й не було сил їх до кладбища нести, закопували хї в дворі, на городі, в садку. Батько в голод на Донбасі був, робив на шахті, але коли він вернувся, то вже голод був не такий страшний. Літом 33-го був врожай і він порятував тих, хто ще живим остався. Мати казали, що по три душі в кожній хаті померли, а деякі сім’ї зовсім вимерли.