- Місце запису: село Черняхів, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Володько Володимир;
- Респондент: Вишенська Галина Дмитрівна, 1927 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Черняхів, Кагарлицького району, Київської області.
Коли була в селі голодовка, мені було тільки п’ять років, але все одно чимало пам’ятаю. Помню в 32-гому врожаю зовсім не було. Був недород картоплі і потім її лушпайчиками садили. Саме главне, що в людей тоді все віднімали. Картоплю вигрібали всю, що була та ще й били людей. Ці походи називали ми між собою «красною мітлою», яка все з наших хат повимітала, тому і була голодовка. В мене батько служив в Червоній армії і йому давали пайки. Раз, коли він був дома, мати на печі розсипала зерно і тут якраз двоє заходить активісток. Бігом на піч по зерно, а батько каже, що не дай Бог візьмуть хоч щось, то він їм покаже і жито і пшеницю. Каже, що пока я в армії служу, ви тут моїх дітей будете голодом морити. Ці активістки ні з чим і пішли. А в других усе начисто забирали, прямо з-під дітей все вигрібали. Наш дід Савка помер од того, що наївся відходів од буряків (малясу) і його за серце як вхватило. Шо тіки тоді люди не їли, їли листя з липи і шелуху з зерна возили зкудавось і терли її на жорнах. Через таку їжу нас весь час запори мучили. На весну 33-го мусили садити паростки з лушпайок картоплі. Аж в Київ ходили за тими лушпайками. А ті, хто по хатам ходив і усе забирали, то ж свої були, даже сусіди. За те, що вони все забирали їм чи по сорочці, чи по хустці давали. Шо вони тіки не робили, як із людей іздівалися і по іконам топталися. Хоча голодовка й велика була, але не помню, щоб хтось когось в селі їв. А мертвих було навкруг багато і вони тут по всіх городах закопані.