- Місце запису: село Мирівка, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2005 рік;
- Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
- Респондент: Шабатін Іван Євтухович, 1923 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Мирівка, Кагарлицького району, Київської області.
В ті страшні роки я був малим хлопчам. Мені було 10 років. Про те я добре пам’ятаю те страхіття, яке пережили всі мирівчани. Біля кожної хати були трупи. Врожай був добрий, але все вирощене забирала держава. Ходили такі загони групи людей, 5-6 чоловік, серед них були і наші люди, які все зерно у людей, і всю городину забирали. Їх називали „червоною мітлою”. Вони мали якусь озброю, а ще мали при собі великі штирі, якими штиряли шукали приховані залишки хліба. Були навіть такі люди, які доносили в сільраду, шо в сусідів схований хліб, за це отримували буханець хліба. Про закон я не дуже помню, бо був малим і не до закону нам тоді було, бо дуже хотілося їсти. А те шо оставалось на полі та на городі не дозволяли збирати. Нас малих відганяли, а старших навіть били і вбивали за зібрані. Я добре помню про те, як Глушка Митрофана за три колоски побили в сільській раді, і коли той прийшов до додому то відразу помер. До колгоспу йшли добровільно ті, в кого зовсім не було землі, а інші хто мав хоть якусь десятину землі не хотіли відавати своє майно до колгоспу, то в них забирали силою, а саміх людей висилали цілими сім’ями в Колиму. Ходили в день шукали хліб по людях. Помню, шо до нас приходили багато разів та шукали зерно. Точно я не помню, але масово почали мерти десь на початку весни 1933 року. Люди були дуже злі одне на одного і майже не помагали. Крали один в одного зерно. Я помню случай, коли малого хлопця Петра убив Нога Тиміш за одну редину вирвану в його на городі. В селі голодували всі не можна сказати про те, шо хтось не голодував. Але тіх, хто працював у радоспі, отримували за це баланду. Інші ходили чи їздили на західну Україну, Росію і там міняли речі на хліб і так виживали. Їли все і траву і коріння і ягоди, хто шо міг те і їв. Їли навіть отруйні рослини, бо дуже тоді хотілося їсти. Їли все і трупи собак, коней корів, котів. Повню шо були такі люди, які їли і людей. Так Ґудзь Марія та Тетяна викопували мертвих, рубали їх на частини і їли. По них було видно, що вони не голодували, були годовані та пишні. Коли вже не було голоду до їх забрала міліція і більше їх ніхто не бачив. Звозив людей Джулай Іван Іванович гарбою в загальну яму. Ховали в ямі голих людей з великими животами та напівживих. Коли яма була повна від трупів то копали нову, а ту загортали. За кожну перевезену людину давали черпак горохвяної юшки з черв’яками. Я не дуже хочу згадувать про те страхіття, але я розповідав своїм дітям і онукам та школярам, які приходили до мене і розпитували про голодовку 1933 року.