- Місце запису: село Кадомка, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2003 рік;
- Хто записав: Андросенко Максим Іванович;
- Респондент: Папенко Анастасія Федорівна, 1922 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Кадомка, Кагарлицького району, Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голоду 30-му і 32-му роках?
Так, пам’ятаю, мені було, мабуть, років десять.
Які, на Вашу думку, могли бути причини цього голоду – неврожай, засуха, податки?
Просто колективізація як почалася, а тоді у людей була, я таке пам’ятаю, так казали, “викачка хліба”. У кого багаті були, і середні люди, заходила бригада, комсомольці, заходили і витрушували все, вибирали, майже нічого не залишали. Куди вони вивозили – невідомо було. Тоді, вже в 1931 році таке було, а на 1932 рік – голод, видно ще й недород був трохи, а тоді голод такий був, що не було у людей чого їсти. Вони гинули прямо на дорозі, падали як солома, це страшно подумати. їх відвозили конячкою. Скотину забирали у людей, примушували звозити у колгосп. Залишилася одна конячка, і тією конячкою звозили цих людей просто на краю кладовища викопана була яма, бо дітвора бігала, дивилася, перекидали возом і прикопували їх там. А гинули, навіть хати були пусті, вимирали усі сім’ї. Були такі люди…. такий голод сильний був. Це у 32-ому та 33-ому роках. Тоді дуже багато людей вимерло. Молоді хлопці не знаходили роботи, не було чого їсти, помирали з голоду. Таке було страшне, що навіть не можна розказати побачене.
Мали ті люди, які ходиш по хатах, якісь документи?
Ніхто но мав ніякі документи, ніхто і не питав,
А зброю вони мали?
Зброї не було.
А люди боронилися?
Не боронилися. Ще було гак, котрі багатші, потайком, у кою зброя була, то були вбиті лежали на греблі, хтось вистрілив. Це таке траплялося, ми чули від батьків.
Можна було приховати частину зерна, продукти?
Намагалися люди приховувати, тихесенько. А було ше й таке, хто трохи сили мав, вивозили у Західну Україну і міняли, там голоду не було. То міняли на хлібину хустку шерстяну, у кою одежа була, вимінювали, привозили і трошки рятували, хто сильніший був, багатший. Мій батько разів десять їздив поки усю материну скриню не вивозив одежі, то нам жодної одежини не осталося. Золоті сережки повивозили за хлібину, бо смерть голодна найстрашніше.
Давали їжу тим, хто ходив до колгоспу?
Хто там давав? Не було такого. Якщо вони якійсь хліб мали у коморі, то вони самі трошки, начальники, самі підживлялися, не більш потаємно робилося.
Чи дозволялося збирати в полі колоски, залишки?
Це вже було із страхом божим. Назбираєш колосків у торбинку – то це як поймають, то тишком так дадуть, що довго і не поживеш. А буває таке, що людей десь повисилали і вони не поверталися.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
А це вже я не знаю, бо я мала була. Були сторожі, а люди тоді ще такі були набожні, боялися.
Люди добровільно йшли у колгоспи чи їх змушували?
Були такі, що не хотіли у колгосп, то їх пристрахували, вони називалися одноосібники, а то більшість звозили коней у колгосп добровільно.
Коли люди почали помирати з голоду?
З 32-го року і 33-й рік – загальне помирання. Хати пусті були, повимирали з голоду.
А чи опікувалися малими сиротами?
Ніхто, нічого.
А хто не голодував у селі, чому?
Ті, хто трохи хліба собі приховали, сила якась була, більш-менш, то вони щось на городі перероблять, а ті, що вже захляли з голоду, вже нічого не робили. Хто міг, то їздив до …. міняли за хустину.
Чи допомагали один одному у виживанні?
Ні, ніхто нікому не допомагав. Кожен думав як самому прожити. Не було можливості такої, навіть якщо й хотіли.
А які заходи вживали для виживання?
По полю ходили, збирали якусь зернину, квасолю. Їздив об’їждчик на коні і конякою топче кого попало. Не було ніякого порятунку.
А що споживали у їжу з рослин, ягід, корів?
Які ягоди? Бур’ян. Не затримувалося навіть не дереві, пооб’їдали як гусінь, бо голодні. А тоді було наїдяться такої зелені і через це помирають.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору?
Кору – я не знаю. Знаю, що листя із липи їли, із акації, лободу збирали, варили. Були животи страшні, ще й від цього помирали.
Яких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Тоді якось нічого не було, та й навіть не зловиш. Не було ні у кого ні курки, нічого такого. Собак вбивали та їли, котів не було, чи поїли їх, чи зовсім їх не було, я вже не знаю.
Відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Була одна. Не стало у неї чоловіка, а тоді не стало дітей у неї. До неї прийшли та запитати: «Де твоя сім’я?». А вона і сказала шо поїла. Її забрати і більш й ніхто не бачив. Це у нас один випадок такий був.
А платили тим, хто займався похованням померлих?
Їм, здається, давали грам по 200 чи по 300 хліба за те, що збирали цих мертвих, хто сильніший був, щоб яму викопали, відвезли, закопали. Це було.
Чи відомі місця, де людей поховали, які загинули з голоду?
Відомі. На цвинтарі, на краю рів викопали, туди звозили і скидали. Ми ще малі були, ми тільки таке чули. Я що найкраще пам’ятаю, подруга Христя була, це мені найболісніше було, вона малою померла з голоду. Її мати взяла на возик, відвезла на кладовище. Це я надовго запам’ятала, дуже страждала за нею.
Кого Ви вважаєте винним у смерті людей?
Я вважаю винною владу. Туди вмішувалися ще й багатші люди, вони металися бідному класу, бо бідний клас за радянську владу, а вони були проти. І така ворожнеча була. Багатші люди посіяли цей спеціальний голодомор. Казали, що хліб по складах гнив, а люди з голоду падали.