- Дата запису: 22 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Промінь, Баштанського району, Миколаївської області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Плосконос Поліна Григорівна, 1927 р.н., народилася в селі Софіївка, Каховського району, Херсонської області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Софіївка, Каховського району, Херсонської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Як мене звати? Полька. Поліна.
А по-батькові?
Григоровна.
А фамілія?
Плосконос.
Це по чоловікові?
По чоловікові.
А дівоча?
Савчук.
А коли Ви народилися?
1927-го году 3 січня.
А де?
В Софіївкі. Каховського района, Херсонської області. Херсонська область, Каховський район, село Софіївка. Це я там родилася.
А розкажіть як Ваших батьків звали.
Мого батька звали Савчук Григорій Артьомович.
А маму?
А маму так тоже по-батькові. Савчук Оксана Артьомовна.
А брати і сестри у Вас були?
Ойййй, у мене братів багато і сестра одна. Три брати і четверта сестра, і я п’ята. П’ять душ нас було в сім’ї.
Це Ви найменша?
Нє, брат був ше самий менший. Оце я, а тоді брат самий менший. Це нас п’ятеро було в сім’ї.
А чим батьки займалися?
А я шо помню чим мої батьки займалися. Ви спитайте мене я батька хоч знаю? Я його бачила як тільки ходить начала і більше не бачила.
А що з ним потім сталося, він помер?
Батька поставили сторожом у колхозі. Були жнива і він охороняв зерно. І взяв собі з дому бутилку води. Туди на роботу, де він робив. Йшов з робити і взяв насипав у півлітрову бутилочку пшениці. Бо нас було п’ятеро, а годувать нас було нічим. І ото батько ніс ту пшеницю, а йшла комуністка. Отака морда, я її тільки запомнила, отакаво глюдюче. І встріла батька мого. «Шо ти несеш у кармані?», а він каже «о шо я можу нести у кармані? Пив воду цілий і насипав ось собі пшенички і несу додому, шоб жінка наварила дітям каші». «Так, давай цю битилку». Забрала вона бутилку, витягла з кармана цю бутилку. Подивилася на цю пшеницю. Забрала собі в карман. А батька взяла за руку і повела в якусь кладовку. В колхозі були такі кладовки, шо там сохраняли шо там вони могли. І заченила, заперла його у тій кладочці. Батько сидів там день зачинений у тій коморі, сидів другий. На другий, чи на третій день приїхала міліція і забрала його повезла в тюрму. Повезла в Херсон сюди в тюрму. І так ми й більше того батька не бачили. Поїхала мама хотіла ж його провідать. А їх вивозять на підводі із тюрми мертвих. Куди ж вони їх повезли? Коли ж розказують, що там викопана була яма і вони не хоронили так як людей, а повкидали всіх тих тюремщиків у яму. І в батька був такий сіряк, як би вам розказати…
Такий як свитка, да?
Да. І вони накрили тіх мертвих мертвих тим сіраком. А мама якраз тільки приїхала, із Каховки приїхала в Херсон. Каже як глянула, шо батьковим сіраком накриті люди. І каже, шо тільки ноги видно, голови не видно тільки одні ноги… і повезли. Я каже аж злякалась, у мене аж дрожом взяло. Що ж це мого чоловіка накрило його сіраком. У нас казала сіраки. І так мама розпитала, зайшла в ту тюрмі. І там сказали, що вашого чоловіка вже нема. Він помер. А вона тоді як заголосила, каже «то я бачила, що сьогодні повезли», оце каже «на цій тачкі повезли їх?», каже «да». Приїхала додому, а нас п’ятеро душ у хаті дітей. П’ятеро, мама шоста. Мама як заголосила в хаті. Ми тоде очі повитріщали, дивимося на маму. «Мамо, чого Ви плачете?» «нема нашого батька, помер наш батько».
То це в якому році було? Скільки Вам років було?
Оце як батько вмер?
Мгг.
Ви знаєте, я не помню. Я ше маленька була. Та я й сама не знаю, чи мені три года було, чи два. Я й сама не знаю стільки мені було год.
А мама потім в колгоспі працювала?
Да, і мама в колгозі, і батько.
А вони добровільно тули пішли, чи їх силою завели?
Та нашо ж сила була. Колхоз єсть колхоз. Голодовку пережили. В мене були брати вони ходили на поле. Вони були малі ше в школу ходили. А нас то в хаті п`ятеро і їсти то хочеться, а нема нічого. Вони ходили говрашки ловили. Ви знаєте, шо таке говрашок?
Ну тваринка така, да?
Ну як суслика отакі маленькі. Вони капккнів наберуть на плечі на палки. І це йдуть в поле цілий день ловить та гаврашки. Принесуть. Вони шкур из них познімають. Мама перемила, наварила якогосу супу «їжте, діти». І ото ми тими гаврашками у голодовку спаслися. Тоді ше ото шо. Окація цвіла, ото лазим по тих окаціях і цвіт рвемо. Колачики по полю собираєм, жменю назбираємо і сидимо їмо. Така булла моя житуха.
А мамі в колгоспі давали якусь їжу, як голодовка була?
Ніхто нічого не давав. Як змелять шо небудь там в колхозі, то можуть дать якесь кіло муки чи шо небудь таке. А так більше нічого не давали. Робили за трудодень. Ото не даром приказку склали «трудодень, трудодень, трудоїдениця, батько ходе без штанів, мати без спідниці».
А тоді багато людей в селі голодувало?
Та все село. Все село голодувало. У нас в хазяйстві була одна корова. Більше не було нічого. і приїхала ця комуністка і забрали цю корову та завели в совхоз. Забрали од нас корову і повели в совхоз. Собиравс уже совхоз чи колгосп. Хотіли багатим уже зробити колгосп. З отаких як ми збирали шо попало. Корови збирали, кури збирали, а нас оставляли голодні.
А хто це ходив збирав? Оця комуністка, то як її звали?
Знаю шо Ганна її звать, а по-батькові не знаю. А вона отака була гладка, висока, мордата. Я її заповнила на всю свою жизнь.
А вона з Вашого села була?
Та я не знаю откуда вона була. Ми її розпитували? Ми на неї були такі злі, шо вона корову забрала.
А було таке, шо люди пухлі з голоду були?
Ми самі пухлі були. І я була пухла. Мама вже казала, шо я вмру. Отака була пухла, отакі були ноги були пухлі. Всі були голодні, і всі були пухлі. Люди страждали всі в селі. Тільки одні комуністи жили, бо вони собі понагрібали, понагрібали од нас.
А було, шо люди вмирала з голоду?
Канєшно, да. Було. Тільки чую, шо в селі похорон, похорон. А хто кого ховав не знаю. Сусід сусіда, хто кого ховав.
А у вас в родині всі вижили, да?
Да. Да, усі. Усі були пухлі, усі були голодні. Но це голодовка не дай Бог, не жилаю нікому. І рагу своєму не жилаю. Голодомор настоящий. Трудно було, дуже трудно було. Так шо моя дєдська жизнь така була, шо не дай Бог.
А як була голодовка Ви в школу вже ходили чи ше нє?
Нє, нє я ше в школу не ходила.
А брати старші?
Тоже не помню шоб ходили. В нас і книжок ніяких не було у хаті. Отак гола хата була. Зайдеш кругом голо. На шкафах нема нічого, в шкафах нема нічого, на столах нема нічого. ото шо принесуть тих сусликів – наварять. І ото тим вижили.
А чи не ходили міняти одяг на їжу?
Я не бачила шоб хтось ходив міняти шось.
А Ви каже, що у вас в хаті нічого не було, то все забрали, чи просто бідно жили?
Бідно жили. Не було ні за чого нічого купить. Нічого мама не могла купить.
А ви кажете, що комуністи в селі не голодували, а чого вони не голодували?
Того шо вони позагрібали усе від нас од людей. Ну це як у нас була одна корова і ту забрали. І оставили нас голих і голодних.
А їжу вони забирали? Зерно чи може якісь запаси?
Зараз розкажу. Мама зварила кабак, гарбуз. І спекла його чи в печі, чи на плеті я й сама знаю. І розрізала на пополам. Кусок однесете батькові де закрили його у тюрмі, а те комуніста забрала собі і понесла додому. І ми осталися геть, нема на столі нічого. То я понесла з братом той кабак, і та комуністка открила ту камору де батько сидів, і впхнула йому туди в дірку. «на їж». Батько на нас подивився. Даже не пустила ні поздоровкаться, ні обнять того батька. Кабак той впхнула і ми пішли додому. Прийшли додому, а мама питає «ну шо там ви батька бачили?» «Мамо, у таку дірочку тільки бачили». Вона даже дверей не открила, бо боялася шоб батько не вийшов, чи шоб ми не зайшли туди. Я не знаю.
А люди ховали десь їжу?
Не помню я нічого, я тільки знаю про свою сім`ю. Шо таке робилося в нас. А по людях ми почті не ходили нікуди.
А багато людей померло в селі?
Тоже не скажу. Мерли і мерли. То там померли, то там.
А було таке шо гарба їздила і збирала цих людей, що померли? Чи все таки хоронили кожен як міг?
Тоже не помню. Шоб когось везли мертвим я не бачила. Шоб хтось в хаті вмер тоже такого не було. Шо знаю, то знаю. Я тоді була мала шо воно мені. Тільки знали «мамо, шо будемо їсти або пить? Мамо, холодно в хаті». Немає чим топить, немає чим нагріться.
А було таке, що люди ходили по селу і їсти просили?
А чо ж не було? Було. А шо ж ви прийшли до мене… шо ж я вам дала.
А до Вас приходили? Це з свого села приходили, чи ж чужого?
Та і наші з села ходили, хто до кого, хто знає. І чужі приїжали люди, чи приходили. А ми їх не питали. Вийдем подивимося якась льотка прийшла, то якась бубашка, то якийсь дєдушка прийшов.
А на поле ви ходили колоски збирати?
Ходили, ходили. Вже посля того як урожай збирають. Ходили. Нас ганяли не давали собирать. Ми насобираємо, а вони в нас забируть. А куди воно його забирали? Собі. Ми насобираємо, а вони прийдуть в нас готове заберуть і підуть. І шо? Поплакала, поплакала і пішла до хати.
А це діти чи старші люди тоже ходили збирали?
Усі ходили. І старі ходили собирали і діти. А нас ганяли, ганяли. Поставили сторожа і кажуть строжові «ганяйте, шоб не собирали». Було, було.
А сторож він мав зброю, чи він на коні був?
Пішки ходив. Палка в руках і він по полі. Побачив, шо я насобирала, підійшов «давай сюди», «та це ж я додому» «давай сюди». Забрав і пішов. Шо я буду битися з ним. Я такий шкет, а він… та ше й з палюгою ходить, дасть по голові та й не встанеш.
А жорна у вас були?
Не було.
Жорна, що терти зерно
Нє, у нас були товтушки.
А було таке, шо їли траву чи листя?
Їли, їли. По городах ото ходили собирали. І щирицю собирали, шо ми тільки не їли, все, всю траву їли.
А картоплю мерзлу чи буряки?
Я не помню, й буряка не бачила, й тої картошки не бачила. В нас у хаті не було нічого. А так по сусідах в нас моди такої не було, шоб сусід ходили, то може бабушка прийти чи дєдушка. Може в вас шось є, дайте хоч кусочок шо не буть…хлєба. А де ти візьмеш того хлєба, хто його бачив.
То люди якось допомагали один одному чи не було як?
Не було чим. Не було чим, голодовка була настояща. Не було нічого. Ходили вмирали на ходу падали. Он там дядька в мер на дорозі, он там бабка впала на дорозі. А там, хто ше їх підбирав. Ми були малі, мама й не дуже нас куди пуска, не пускала нас нікуди.
А церква була в селі?
Нє, не було. В нас у церкву їздили аж у Каховку. В селі не було. Трудно було жить. Не дай Бог.
А чого була голодовка?
А я знаю чого. Того шо нічого не вродило, наверно того. Бо я й сама не знаю чого воно. Знаю шо голодували, сильно голодували. А чого ми голодували? Бо врожаїв же не було ніякого. А в колхозі – трудодень, записали шо була сьогодні на роботі і все. А тобі нічого…. Як уроде, як шось уроде, то тоді ми дамо. Жди, поки шось уроде.
А після війни в 46-47 тоже голодовка була?
Но, в 47-ім не така і сильна голодовка була, но була голодовка в 47-ім, да.
Каже шо легше було, в чого?
Ну, тикали потрошку хтось шось небудь із колхоза. Нам же не давали гроші, ми не получали гроші. Трудодень. А на трудодень шо тобі можуть дать? Якусь миску миски якшо вроде десь, або відкілясь хтось привезе на село дадуть, тоді нам ділять. У вас велика сім’я вам трошки більше, у вас маленька сім’я вам трошки менше.
А в колгоспі годували людей тоді в 47-му? Ну, на поле приносили якусь їжу?
Ну, як вам сказать. Це вже при колгозі, чи після війни?
Після війни.
Оооо, ми були на полі і нам варили їсти. В селі була кухарка, варила нам їсти. Вивозила нам на поле. Каждій в тарілочки насипе там два ополоника і ще по кусочку хліба. І так тоді вже було трохи легше.
А в 47-му люди були пухлі з голоду?
Я б тобі сказала, але я й не знаю. Чи були такі пухлі, чи не дуже… в 33-ім, то да. В голодовку. То да були пухлі. Всі почти пухлі були. А в 47-му тоді трошки повеселішали, начали в колхозах давать хоть шо небудь.
А їздили люди тоді в західну Україну по їжу?
Та хто там куди їздив. Ніхто нікуди не їздив. Сиділи отак, в селі сидиш… кому ми нужні були, хто за нами там дивився, ой Боже. Нашо ми кому нада. Трудна справа була, трудна.
А ше за 33-ій Вас спитаю. Ви каже, що люди вмирали, то хто їх хоронив?
Ну, хтось же ж хоронив. Як хто був більший чи старший, як… вже ж так на дорозі не валялися, хтось же їх хоронив. Не знаю. Хто їх хоронив я не знаю. Я нікуди ж не ходила, ні по яких похоронах, нікде ми нічого не бачили. Нічого.
А от в 33-му році Ваша мама працювала в колгоспі?
Ну да.
А ким вона там працювала, в ланці?
На різних роботах. Сьогодні полову грузять, а завтра заставляють іти шось друге робити. І так і робили. За трудодень кажу ж робили тоді.
В 33-му на поле людям виносили якусь їжу, готували?
При колхозі?
Да.
Ну, вивозили, вивозили на поле.
В 33-му?
Да. Або я й не помню, я була мала, чи годував їх хто там… я ж вам кажу шо помню, а шо не помню. Я ж вам кажу, шо лутше не згадувать про оцю голодовку, то було горе настояще.
То скажіть, тоді в 33-му людей ховали на сільському кладовищі чи десь скидали?
Шоб розказать толком, то я й сама не знаю. Ну канєшно на кладбищі хоронили. Яму викопають та й закопають. Бо де ж дівають в хаті ж не було мертвяка, і на дорозі не лежить. Несли туди. Як батька мого на тачку положили, сіряком цим укрили, земльою засипали, всьо. Отак і тут, укинули в яму загорнули і всьо.
А де в тому селі де Ви народилися був цвинтар?
Цвинтар де був?
Да.
За селом. За селом на бугорку.
Скажіть, а Ваш тато, то це він при колгоспі сторожем був?
Да, да при колхозі.
А Вам мама розказувала, яке в них було господарство до колгоспу?
Вона казала, шо ми нічого не держали, кроме корови. Одна була корова і ту забрали. Більш не було нічого. Я не помню шоб в нас шось таке було… шоб кури бігали, качки якісь. Не було нічого. ото одна корова була і ту забрали.
А Ваша мама вона от хотіла іти в колгосп?
Та там хоч хочеш, хоч не хочеш, но мусиш іти. Бо шо ж ти будеш у хаті робить, а так хоч ти трудодень заробиш.
А у вас землі зовсім не було своєї?
Не було. Нє, ніякої землі у нас не було.
Скажіть, а Ви своїм дітям за голодовку розказували?
Нічого я нікому не розказувала… дітям за свою голодовку. Шо я кому буду розказувать, діточки мої як ми голодували. Вони скажуть «мамо, коли це було не споминайте лутше нам нічого». Вони сердяться як я начну розказувать шось таке. Кажуть шо шо ви розказуєте це було колись. Голодували, да ми знаємо, і чули, і бачили, і знаємо. А шо ви зараз споминаєте? Лутше його не вспоминать.
А люди тоді говорили між собою про головку чи боялися?
Та балакали, но шо я тобі пожаліюся, шо я голодую немаю шо їсти, а ти мені розкажеш таке саме. Шо ми можемо одна однії розказуть. От зараз заскоче сусідка, “ой, Боже мій, шо його варить?”. Це ж не голодовка, не голодовка. “Ой, вже ті супи надоїли, ой вже хочеться щось таке поїсти…” Так це є де купить, є за шо. А тоді, де я візьму? Як мама прийдуть і кажуть “на трудодень записали, шо робила, шо була на роботі”. Всьо. А прийшла додому з голими руками.
А були люди в селі, які проти комуністів виступали?
Та шо, нам було нізя обзивати за комуністів. Вони нас в тюрми сажають. Шо ти знаєш про мене? Вона комуніст. Це ж де комуніст? А ми ж, а ми хто такі?
А багато в тюрму посадили людей?
Та я ж не щитала стільки їх там посадили. Знаю шо сажали. Як щось украло там в софхозі якогось зерно чи пішло на скопи собирать. То оце я знаю шо ганяли кругом не давали…
А куркулі були в селі?
Ну оце ж вам куркулі, хто держе корови, хто держе свині. А то дуже мало їх було, може як на село було таких три чи чотири хазяви, то добре… на село. А то ні в кого нічого не було. А ті куркулі, то куди ж вони збирали ті корови, ну собі поки голодували, ну а тоді де вони їх подівали? Хто знак уди вони їх подівали. Од нас позабирали, а куди вони їх подівали? Чорт їх зна. Чи вони їх попродали, чи вони їх порізали та поїли. Чи де вони їх подвали?
А цих куркулів їх розкуркулювали?
Та куркулів нє, та де. Вони собі набивали, де шо бачили те й брали, чи як? Я не знаю як. А такі люди, шо я піду до куркульки і скажу, де ти набрала? Та вона мене зараз за шкірки візьме і посаде в тюрму, і даже балакать не схоче. Ой, діти, діти летше вам цього не знать, і не згадувать. Я тако часть дітям своїм кажу, вже суп надоїв? А голодувать??? Їжте те що є!
Скажіть, а коли Вашого батька посадали, то може ще когось забрали в тюрму з села, чи тільки його?
Та чого тільки його? Хто шо ніс в руках, в відрі… всіх підряд в тюрму. Гнали туди і везли на Херсон.
Може з сусідів хто був? Пам`ятаєте чи не пам`ятаєте цих людей?
Я можна й сказать шо не помню. Ми нікуди й не ходили. З хати пошти нікуди не ходили. В школу ми не ходили, бо не було школи ніякої. Де ми ходили в школу? Не ходили.
Може Ви знаєте, де та тюрма в Херсоні була?
Нє, нє, не знаю. Знаю, шо була тюрма в Херсоні. Знаю, шо осьо за Солнечним тюрма була. То це я чула, знаю. А так більше не знаю.
А оце зерно з колгоспу куди його дівали?
Тоже не знаю. Кудись же ж вивозили, бо в колхозі в нас же не давали нікому. А жнива, жнива. Кудись зерно везуть, а Бог його знає. А ми вже послє цих жнив йдемо на поле собираєм колосочки. Як не заберуть у мене, то принесу, а як заберуть, то прийду з пустими руками. Так шо я б вам не жилала споминать цю голодовку, Боже не дай Бог.