- Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Бойко Ю, О.;
- Респондент: Майоренко Федоська Талимонівна, 1915 р.н.;
Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.
А в 46 – му, а вже в 47 – му голодовка була господі правидний. Я й у Вінницю їздила. Колись із Сверидом (сусід) їздили, возили січкарню. В нього там першої жінки та був брат і ми туди поїхати у Вінницю о. Поїхати ми туди в Вінницю нас у поїзд не брали ми на плошадкі. Ну ми так їхали ось каже той проводнік прийшов до нас та каже “Ви у Катіновш шо б ни у вобшім будете злазит, буде поїзд притишаться, а ви шоб злазили” .То ми ж, поки я йому ті колеса подала з січкарні, поки подала йому ті ну все й тей гармидер, то колеса то що Боже мій, а тоді, а я ше брала мішок барахла з дому брала тоді ж барахло кинула, а він уже рушає, рушає я з поїзда плигнула. Плигнула з поїзда, упала, зчисала собі задницю, зчисата лижу плачу – плачу, плачу коли він уже злагодив ту січкарню о. каже:”То вже зажило, у ставай .будем іти далі”. Ой ідемо ми ідемо так отак два кутки, доходимо стоїть чорний хрест і на хресті білий рушник, ні вишитий нічого, а білий, ми познизували тако плечима з тим шо це воно таке. Приїхали ми, а я й питаю, баба така, його матір, старенька була вже, кажу: “Бабо шо то це в вас тут таке в тій хаті чорний хрест стоїть,а в тій нема?” А вона й каже: “Ото ж так діти у кого вбитий чоловік, вбитий чоловік, то в того хрест стоїть у воротях,а в кого не вбитий, то в того нема. Отаке. То ми там два дні були, виміняли картоплі, жита виміняли і приїхали додому. То ми день там будило ми в його копати город, копати шоб нас похарчували, хто ж нас буде даром харчувать, хто ше й тоді. То він уже привіз нас на станцію і ми вночі приїхати в Кагарлик.А тоді рано давай ше додому браться, возик отакий на колесах дев’ять мішків із ним вдвох по грязі везли це тіки сказать. Я як здумаю як я робила ой горе та й годі було, дитино, о таке. Доїхати ми сюди як на Кисилівшину, каже він перекажемо хлопцям, у його ж два хлопці такі й у мене два хлопці було. Переказати, прибігли діти та нам помогли, бо вже нимогли ми дотягти шо ж дев’ять мішків із Кагарлику по грязі тягли. Отаке було дітино, отак. А якже ходила на роботу і матір за мене ходила. Уже тричі в Западну їздила я тоді кажу матері нє мамо, нема діла, уже нема барахла уже нема з чим їздить. То я, корова отелилась, я було беру молоко 4 літри ввечері та рано, та в Надьки, де тут Юрко живе, там Надька жила, кума моя. о. У тієї візьму 12 літрів молока і сонце сходить мені в Кагарлику. Понесу, продам, а буряки були тут за посадками, де зараз соняшники, я й не знаю, а мати моя така зогнута старенька йде за мене з жінками на буряки о. Ідемо, ідемо на поле, а я з Кагарлику, а не куштувала нічого в рот не брала з Кагарлику йду, полю буряки, а мати йде додому та їсти варить. А чим, а чим не було ні дровини, нічого в світі, ходили по дорозі, збирали тварячі кізяки сухі, та тім у печі топили. Так дитино жили, так жили о. Ну давати в колгоспі, шо вони там лаваш, варили таку батанду. На полі, а де ж на полі .котел був жінка варить та да,. і в жнива було варить. Погано було, але ніде ж не дінешся, живем і досі. Таких пухлих не бачила, були пухлі, й страдати. Риба зімою, як приткнулася, подохла та наверх ізплівала збирати люди та їли, збирати, все чисто їли. Отаке отак було. Горе, горе було.