- Дата запису: 4 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Копачівка, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Записувала: Сопронюк Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Ковбасюк Галина Пилипівна, 27 грудня 1928 року, народилася в селі Лисогірка, Летичівського району, Хмельницької області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Лисогірка, Летичівського району, Хмельницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Розкажіть, будь-ласка, як вас звати?
Як мене звати? Ковбасюк Анна Пилипівна.
А дівоче прізвище?
28-го року 27 грудня… народження.
А як звали ваших батьків?
Новосядлий Пилип Юхтимович, а маму – Новосядла Паранька Артемівна.
А може пам’ятаєте якого вони року народження?
Тато мій з 900-го року, мама з 6-го року.
А у вас були брати і сестри?
Були, було п’ятеро нас, ті діти від Голодомору повмирали. Тато був засуджений за налоги, дуже великі налоги, не міг виплатити тих налогів, то засудили, в тюрму посадили, мама померла, ну 3-є дітей померло, 2-є нас осталось, з 26-го року брат і це я вже друга, а ті діти повмирали і мама померла.
А як їх звали тих дітей?
Кого?
Дітей, які повмирали пам’ятаєте і яких вони років може пам’ятаєте?
Ваня, Женя і Лєночка. Дві дівчатки і хлопчик.
А може пам’ятаєте коли вони померли, весною 33-го чи взимку ще, чи ще в 32-му?
Як мама померла, то десь тако напровесні певно, бо ще в грубі палили, було холодно ше в хаті, а тато, то вже не скоро, тато довго жив, шо там мамі було, мамі було яких… з 6-го року, то в 39-му мама померла, а тато вже шось не дуже так давно, ну…
Галя, скільки може бути?
Бабушка Ганя в 74-му померла, а дєдушка раньше, в 72-му році, в 72-му році він помер, а діти померли тоже тої весни як мама, тоді і діти померли (ред. – говорить жінка на фоні).
Ще тоді, ще тоді ше як мама і тут мама тоже за ними.
Так мама в голодовку померла?
Да, да.
Да, в 33- му році, молода була, 33 роки їй (ред. – говорить жінка на фоні).
Ну тоді ж голодовка була з 33-го року до… можна казати, шо до 55-го. Бо тоді в 33-му році була голодовка, а тоді в 47-му голодовка і тоді вмирали люди. І травилися грибами, боже, як і тепер дехто шо не так приготовлять, то тоже отравлєніє.
А яке господарство було у ваших батьків?
Шо?
Яке господарство було у ваших батьків?
Пошті шо нічого не було, нічого не було, там якесь нещасне свинячко тримали і в погрібі смалили, бо тоді ж за колектівізації воно ж так було шо…голодовки, не було чим годувати. А я як росла, то тоже уже до весни, а уже на весні, то ходила в ліс березові бруньки общупувала їла, потом з липи бруньки, а потом уже листя, а потом уже квасець підріс, то я у садки ходила рвала і їла. І сойошники були у колгоспі, то ці бадиляки сойошникові там осередок, кулупала ті осередки і їла і так вижила. Може люди десь хтось шось мав їсти, то так не жив, а я то скрізь так, тільки на тих бур’янах.
А як у вас померла мама і померли брати і сестри, хто за вами тоді доглядав?
Ше бабушка була, бабуня була, то отож так.
А шо вона вам готувала їсти, як була голодовка?
Шо-шо?
Шо вона вам їсти готувала, коли була голодовка в 33-му?
Ми жили хата на дві половині, в общім два брати – один брат в передній хаті, а другий в задній, ото бабуня там жила з тим синком, невістка там, внуки були тоже, а я вже тут в цій хаті, то вони вже постукають в стіну коли там шо там, а то так коли там дадуть кусочок хліба чи так шось їсти. А уже ввечері їхня дочка, моя тьотя, робила на свинарнику, то вже десь там в колгоспі бараболя якась там була, так вона вже принесе тої бараболі, вони вже зварять і уже…. а тоді квасили огірків в великий кадіб, такі вже огірки ті здорові, принесуть, то вже в стіну постукають, шо йди вже вечеряти, то я вже піду і там уже тої барабольки з’їм , тої картоплі і так.
А в якому селі ви тоді жили?
В якому селі?
В якому селі?
Меджибізький район, село Лисогірка, тоді Проскурівська чи як вона, бо я вже забуваю.
А за шо батька засудили?
За налоги, за налоги засудили, дуже налогами великими, мій батько не пішов в колгосп, дуже вели… хто пішов в колгосп, то легше було жити, ну шось боявся йти в колгосп. Не пішов в колгосп, налогами великими обложили, це за ті налоги засудили.
А в якому році?
Я вже помню думаєте.
Ну до голодовки це було чи після, чи під час?
Під час, під час голодовки (ред. – говорить жінка на фоні).
Під час голодовки, бо голодовка тата засудили, а мама з тими дітьми, діти повмирали, а той…
А до колгоспу у батька велике господарство було?
До колгоспу, до колгоспу було, ну то в колгосп забрали всьо.
Ну а шо в нього було? Земля? Воли? Коні?
Ну таке, ну да, там у татових батьків було хазяйство, ну і так уже вони… були поля, були всьо, але всьо забрали до колгоспу.
Але він сам туди не хотів іти?
Шо-шо?
Сам він у колгосп не хотів іти?
Не хтів, не хтів і так всьо… всьо із хати забирали, із хати тоже всьо забирали.
А може пам’ятаєте що саме з хати забрали?
Ну там, ну шо у скрині було, там подушки, там ше шось, придане мамине там шо там, то всьо забрали.
А його, а батька забрали виходить під час того, тоді як з хати все забирали чи потім за батьком прийшли?
Вже потом, потом тата засудили, вже потом, вже не було шо брати, не було звідки тих налогів платити, то вже в тюрму посадили.
А він вернувся звідти?
Да, да, ну тож вернуся, то жив уже до 72-го року.
А в якому році він вернувся?
Шо-шо?
В якому році він вернувся з тюрми?
Ну десь тоді вже скоро, бо дали… дали 3 роки тюрми, ну то вже тоді татова сестра подала касації чи шо, шо діти осталися і той уже сироти, то уже випустили. Випустили і то вже так тато уже пішов тоді вже в колгосп і так уже робив і це уже дожив до 72-х років.
А суд над батьком публічний був, привселюдний чи тако якось тайком? Пам’ятаєте? Знаєте?
Я щось не розбираю і не дочуваю.
А де батька судили?
Де батька судили? Десь в Межибожі був суд, в Межибожі був суд і судили, там всьо, паспортний стіл і суд і всьо, навіть і тюрма була у Межибожі. В Межибожі в тій тюрмі не сидів батько, десь в Житомирі чи де.
А ще кого з села засудили?
Я не помню, шо я ше, яка я тоді ше була.
Але він один, його одного засудили чи були ще люди з села, яких тоді засудили?
Я тоже цего дальше не знаю як там, ше кого судили чи нє.
А були у селі якісь такі активісти чи бригади, які приходили і з хати забирали їжу?
Були, були, були , були ці активісти і це всьо забирали і той і ше дитина… і гляділи вони желізними палками, штурхали, гляділи зерна, шоб забрати всьо, то тоді ше дитиня, тоді хата і вервічках колиска висіла така плетяна і дитиня лежало в колисці, то ше з тих активістів підняв ту колиску і те дитиня упало на землю.
А це були з села люди, місцеві?
З села, з села, ці активісти були, це вони тоді розкулачували в ту голодовку і це такі в голодомор зганяли то до колгоспу людей, то… і грабили всьо з хати.
А було таке шо може ваш батько чи мати ховали їжу десь від них?
Ховали їжу?
Угу.
Ну десь там була може жменя зерна ше там, то ховали, але дехто сховав, а дехто ні.
А ви кажете от розкулачували в селі, то в селі були куркулі?
Були, були, то це вони тоже розкулачували і зганяли в одну хату по 5-ть сімей, зганяли, а то всьо… а вже ті активісти сідали в ті хати, де вони там, вони там дивилися де добра, добрі, гарні хати, шоб… це у активіста паршивеньке, то вже, шоб сісти в ту хату, то розкулачували і виганяли, та голодували дуже люди, бідували.
А потім ті люди вернулися в свої хати?
Да, вже за німця, за німця, коли німець уже вступив, зайняв Україну, то за німця уже ції розкулачені, шо по чужих хатах стикалися, то приходили і тих активістів виганяли, бо це ше моя мачуха була розкулачена. Як мама померла, тато вернувся з тюрми, то оженився, бо ше ж молодий був, то тоже вона була розкулачена, за німця увійшла в свою хату, то тато пішов до неї в приймачі, а нас обох так і оставив, але брат пішов в армію, а ше раньше, то тоже я це була одна, шо бабуня мене кликала їсти, а брата, то забрала тьотя до себе корову пасти, ну а потом він уже в армії був, а я уже…
А як цієї мачухи прізвище було?
Ксенька Петрівна, а її дєвіча фамілія Гончар. Гончар Ксенька Петрівна.
А в них велике господарство було, шо їх розкулачили?
Ну там певне, шо да, ну це вона уже тоді за німця увійшла в свою хату, в неї ше сестра була в Німеччині, прийшла сестра, а тато прийшов з армію, уже з войни вернувся, то вже там вони жили в тій хаті за німця, а коли вже знов колгосп, вже вернувся, то їх з тої хати вигнали.
Другий раз уже?
Да, зробили там конюшню в тих хатах і всьо, тато вже прийшов вже до мене, вже в свою хату вже з нею, ну тоже не добре мені було.
А розкажіть як була голодовка ось у вас в родині померло, а так по селу багато людей повмирало?
Умирали люди, умирали, ше як я була сама ця голодовка була, то помню, шо ішов хлопець, прийшов в хату, постояв, постояв, а в мене ж тоже не було шо зовсім їсти і з хати вийшов, пройшов трощки і під забором помер.
То він з вашого села був, сусід якись ваш? Чи ви його не знали?
Я його зовсім не знала, куди, я нікуди не ходила і нічого, і яка я там ше була мала, і яка я там ше була.
А як ваша роди… от як ваші родичі повмирали, то хто їх хоронив?
Ну то, вже як батькові родичі, то ше помер дід, батько татів, то ше синки були, ше були синки, їх троє було.
Нє, як в голодовку люди вмирали, от як з голоду вмирали, то їх ну хто хоронив і де їх хоронили?
Ну на кладбіще, ну кінь був, хто літом то на возі, а хто зимою, то на санях. Знаю, дві сестрі разом помирали, їдна одного дня, тої ше не похоронили, а друга другого дня, то разом на санях везли.
То їх сусіди хорошили чи батьки тоді ще були?
Шо-шо?
Хто їх хоронив? Сусіди чи ще тоді батьки були?
Ше в них мама була, вже батька не було, мама була, брат був в них.
А було таке шо підвода по селу їздила і збирала отако хто вмирає?
Я ж…шо знаю, давали люди знати, шо як там десь давали знати одні другим шо там, то вже забирали і хоронили, то ж не лежали.
А було таке, шо в одній ямі багато людей хоронили?
Як в одній земля?
Не було такого? Ну одна могилка була, а там багато людей було?
Нє, такого не було, ну в войну, як це вже война була, то підбирали цих битих всіх хто, то звозили, там в садку викопали здорову яму і звозили, зробили там братську могилу, це в Лисогірці, зробили братську могилу і з тої могили потом перевозили в село, в селі біля церкви викопали яму, там рядом церква і рядом клуб, і там викопали, зробили братську могилу, то ті кості там уже звідти добували і вже тоже фурами возили і ті кості по дорозі падали і так… ну то понинькі там та братська могила там написано всьо, ну таке.
А в 33-му ходили люди на поле колоски збирати?
Ходила, ходила, по горошинці збирала, дзьобала.
А можна було, пускали?
Де там, не можна було, був лановий, їздив конем і прямо тако кидався тим конем на кого бачив. Було-було таке.
А ще що може, може картоплю збирали мерзлу чи буряки?
Картоплю мерзлу, то така шо раньше зародила картопля і не було де людям подіти, то катували її і вона там роками, а потом уже у цю голодовку, то вже дехто повнив, ходили добували ті кагати і збирали ту, ну там крохмаль був такий уже виснажений і ше й непріятний, то це вже збирали, це я уже добре знаю шо збирали і вже розтирали, бо я вже і так, вже розтирали колотили і якось там пекли, а й не було ше й на чому, бо четвертушичка олії і на пательні квачиком потерли і всьо, та пательня синя була. Це така була голодовка, а я вже, це я вже була завербувалася на Лозове сюди, на торф, то там у байракові тоже була така здоровена плита чавуна і на тій чавуній плиті. Це пішака з Лисогірки на Лозове і там уже у вихідний у Лисогірку там дехто уже прийшов до батьків, я то не мала до кого, ну там мачуха була, але ж шо ж з того, вона ноль вніманія. А дехто там у батьків, батьки десь пристаралися тої бараболі, уже тої виснаженої, гнилої, то вже там пекли, тако ложкою кинула на ту голу чавуну плиту і забрала, і так їли. Боже, дуже тяжка голодовка була.
А було таке, шо тварин диких ловили?
Шо?
Ну ховрахів якихось, жаб там чи їжаків в голодовку?
Ну я шо знаю, як там хто ше… це шо я знаю, то я знаю, так як я собі спокійно, як я лежала в больніці 2 місяці, то тоже так уже ввечері ті кажуть, вже шоб хтось розказував, так я розказую, що це ще не всьо ше далі буде, вот перепочила, ше не всьо ше дальше буде, ше дальше буде. То там тоже така хароша вчителька була, то каже: “А боже, за це ваше життя можна таку історію написати, таку книжку”.
А чи люди ходили в місто чи в сусідні села щось на їжу міняти?
Ходили, я й сама ходила, я сама ходила у городок туди, там помню, шо такий рів і там десь кладочка переходили і міняли. Я і сама ходила там, то за сливки сухі, сливки там засушені, то грушки сухі, міняли десь там жменю, шо виміняли, я ходила. А то на поїзді, поїзд на площадці, там і вугля було і дерево, то їздили туди, ну то вже там десь шось вило… той клумачок виміняєш і назад уже звідти їхали на тому вуглі і на всьо, то ше було шо ключкою стягали, то так як потягнуло, як зачепило за шо попало, то стягуло як не той клумачок, а нє, то і людину стягнуло і ти полетів.
Це в 33-му було? Чи вже в 47-му?
Нє, це вже в 47-му році… це вже в 47-му, бо я тоже звіти їхала, як залізла в якісь міжа колодяча, міжа ті колодки і ше такий голольод, дощ, мерзло, то чуть не заковязла там.
А розкажіть іще, а в 33-му були у вас жорна, мололи на жорнах?
Були жорна і ще в 33-му році були жорна і в погребі ховали, бо вручну мололи на тих жорнах, де там хто там мав яке кіло-дві того зерна, то тоді це мололи і так шо-небудь там, хоть затірешку яку-небудь там тоже.
А у вас в хаті жорна були, ви теж ховали?
Були, були жорна і було…
А як почалася голодовка, то ваші батьки у колгоспі працювали?
Коли? В 47-му…
В 33-му, в 33-му?
А, в 33-му це тоді ше нє, ше ж тоді засудили тата.
А людям в колгоспі за роботу платили як була голодовка? Колгоспники краще жили?
В колгоспі платили там по 50, по 100 грам зерна давали на трудодень. Шо ж там, тоже нічо, почті нічого, не було шо в млині молоти і не було шо…
А були при колгоспі якісь де б дітей годували?
Шось там, тоді в 33-му році я не помню, шо там було, де як там, а вже в 47-му вже були ясла, дитячі ясла, вже та то… ну і вже десь ше до десь 47-го року, то тоже вже в колгоспі десь там бараболя вродила, то вкопали, то вже вивозили кухарку в поле, котьол, воду і там уже якись там суп варила, то вже хто там на роботі, то по черпачку там давали.
А в 33-му ви от як сиротою фактично да лишились ж, ну напівсиротою, бо мати померла, батька немає, то з колгоспа вам якось помагали чи нє?
Ніхто нічого, ніхто нічого, ніхто ні на кого не дивився.
А були в селі люди, які не голодували в 33-му?
Може десь з тих активістів, може і були такі.
А як до тих активістів ставилися в селі?
Шо-шо?
Як до них ставилися? Їх поважали, цих активістів чи навпаки?
А хто ж їх мав поважати? Ці люди, які розкулачені по чужих хатах? Шо, шо, ніхто нічого.
А вони потім ким працювали? Ну вони в колгоспі мали якісь посади?
Ну як хто, як хто, ну які там посади вони були, тоді ж таких посадів не було, там голова сільради, ну там в конторі бухгалтер, ну секретар, ото таке, тільки тягнули людей за налоги, дуже налогами великими обкладали.
А був серед цих активістів як уповноважений з району, не місцевий?
Ну були ці агенти всякі такі, приїжджали, визивали людей, там заставляли підписуватися на позику, розпинали, отаке во.
А агітували вступати в колгосп? Як тільки от колективізація почалася агітували за колгоспи?
Не поняла шо ви сказали.
Ну закликали людей вступати в колгоспи як тільки от колективізація почалася? Десь збирали може людей в якісь хаті, агітацію проводили за колгоспи?
Проводили, проводили, збирали там… десь у якісь хаті, вже там зібрали там скіко хазяїв і шось там, шось там говорили.
А батько ваш чому в колгосп не пішов?
Чого не пішов?
Ага.
Я знаю, чось боялися тоді, до колгоспу не дуже аж так ішли, дехто пішов, ці активісти то шо там, ті так… а багатенько не йшли до колгоспу, а вже потом вже німець, після німця, то вже всі пішли в колгосп і всьо, вже перебору ніякого не було.
А після 33-го було багато пустих хат в селі?
Були, були, було багато, було.
Там потім хтось жив?
Гу?
Там потім хтось жив у цих хатах?
Ну ті активісти, ті шо вигнали, ті люди вже в одну хату по 5 сімей зігнали, а ті активісти де позаймали, а там дальше шо я вже знаю.
А церква була в селі?
Як колгосп, як тіки но колгосп почався, шо ці активісти, то церква до того ше за застарого время, то була церква, а вже потом, як уже це почалася ця колективізація. То вже церкву… вот у Копачівці, то зовсім розвалили, а в Лисогірці там дзвіницю зняли, отаке.
А в тій церкві в Лисогірці був якийсь, ну там клуб був чи шо там було як дзвони зняли?
Вже там був, вже як колгосп, то там зерно сипали, там такего вже, ну вона вже і опустошилась та церква, а за німця уже знов відремонтірували вже всьо, вже так по нинішній день. А тепір уже знов там, то українська, то російська, така саматоха знов.
А може знаєте, що з священиком сталося? З батюшкою з тої церкви?
В те время я не знаю шо там де там, де вони поділися, ну тоді ж тоже і монастир був і той монастир закрили у Волончинцях і той монастир шось розгромили і всьо, вже потом за німця це всьо стали знов всьо відновляти.
А в 47-му теж була голодовка? Да?
Ну тож це ж я розказувала, шо була голодовка, дуже татові тоже і ноги попухли і… ну не було… голодовка була, вже в 47-му році, то вже вона була десь, можна сказати, шо до 55-го. В 47-му році як була голодовка, то ше, слава богу, шо у нас була корова, то корова розселилася, то ше тут видоїли, там скіко того молока, то ше добавили половина води і закіпятили, і десь там жменю, шо це в колгоспі на полі колосочків збирала чи там шо і там уже змололи, засипали і отакево заколотили і так вижили. А шоб не та корова, не те молоко, то тоже, певно, були б повмирали.
А в 47-му було таке, шо люди вмирали з голоду?
Було, було.
А може знаєте імена?
Та де я знаю, яка я там ще була і шо там знала, куди я там ходила, в таких ужитках нікуди і нічого, тіки там десь до сусідів пішла посиділа, а шо душу обігріла у тій хаті, бо ше й в хаті холодіна була і не було чим палити.
А в 47-му ваша вся родина вижила, ніхто з родини не помер?
В 47-му нє, ніби там уже по старості, то вже так, а з голоду, то ні…
А налоги були в 47-му році високі?
В 47-му році ше налоги були, були налоги ше то, ше вже такі дівчата як я, то ше й холостяцькі було, ше 300-та рублів холостяцького цим і хлопцям, і дівчатам і всьо. Я то старалася не заплатила, бо приїзжав агент чи приходив, пішака тоді ходили , чим їхати, о… приходе той агент і за тих 300-та рублів, то, боже, шо він… Я кажу, шо я отут три дні прожила в тому році, і шо я буду платити? То він требував хоть половину, хоть половину, я і тої половини не заплатила, бо де я возьму, бо де я возьму, в мене нема і переламаної копійки.
А як ви думаєте, чому в 33-му році був голод?
А я знаю чого він був. Тоже десь чужий хлопець прийшов і це там до дівчини і так вони подружилися, ну уже там шось там було вже це вже було шо їсти, то все вона кришку хліба оставляла, а він каже: “Нашо ти оставляєш цю кришку хліба, шо ти уже не раз в рота взяти, ти не можеш його з’їсти?”. А вона каже: “Це так голодовка заставила, шо тоді дуже була голодовка і так кожну кришечку хліба ше на другий раз оставляла”. А він не вірив її, він каже: “Не віру, шо це так було, бо де він там в армії служив, то каже там коні хліба не з’їдали і зерно, і печений хліб, всьо-всьо”
Це ваші знайомі якісь да були? Родичі чи сусіди?
Не родичі, а так оце там розказували.
А в 47-му чого була голодовка?
Так воно тягнулося шось, а я шо знаю.
Не врожай, не вродило і не врожай (ред. – говорить жінка на фоні).
Чого була голодовка? Того шо… Твого батька чо зняли з голови колгоспу? Вже шось там в полі вродило, вже в коморах той врожай, уже зібрали там те зерно і тут приїхали, шоб той, віддати у державу, у колгосп, в державу віддати те зерно, а він узяв і там людям роздав, приїхали і вже в коморі нема і то його вигнали, зняли з голови колгоспу.
А це який рік був?
47-ий (ред. – говорить жінка на фоні).
В 47-му році.
Це ваш чоловік?
Да.
А як його звали?
Ковбасюк Павло. Зняли з голови колгоспу, ну уже робив він у бригаді, то шо це, а потом дальше і так уже знов тоді став робити бригадіром тракторної бригади, в Новосільці робив шось 8 років.
А коли його зробили головою колгоспу?
В 46-му. (ред. – говорить жінка на фоні).
В 47-му році
В 46-му. (ред. – говорить жінка на фоні).
В 46-му, а це вже в 47-му.
І шо тоді кажете вродило чи не вродило?
Шо-шо?
Ну от шо він зерно людям роздав, то тоді добрий урожай був чи не дуже?
Ше який він там той урожай був, тоді ше ціпами молотили, ше той, ше в тих молотарок не було, ше нічого не було.
А розкажіть, як це тоді було шо.. Ну розкажіть за нього от… шо він людям роздав зерно, да?
Да.
На зарабатані трудодні, на зароблені трудодні (ред. – говорить жінка на фоні).
Шо-шо?
На зароблені трудодні роздав (ред. – говорить жінка на фоні).
Та да, на зароблені, хто скіки трудоднів, тай на зароблений трудодень там роздав там чи по 100 грам, чи по 200 грам такого там як там і всьо.
А потім його кудись викликали?
Ну аякже, чуть в тюрму не посадили, з партію хотіли вигнати (ред. – говорить жінка на фоні).
О, то розкажіть, розкажіть ну шо з ним далі було от коли він людям зерно роздав?
Тягали по всім інстанціям (ред. – говорить жінка на фоні).
Ну шо йому за це було, шо він роздав?
Ну зняли з голови колгоспу, робив уже в бригаді за той трудодень там то шо, а потом помаленьку воно всьо втряслося, то вже…
А він в партії був чи не був?
Да, був партійний, потом уже і з партії ісключили і тоє так…
Нє, в партії востановили (ред. – говорить жінка на фоні).
Ну то вже…
А коли?
Партію востановили (ред. – говорить жінка на фоні).
А чого виключали з партії?
Шо людям зерно роздав (ред. – говорить жінка на фоні).
Шо людям зерно роздав, потом казали, шоб теля в колгосп здав – теля продали, не здали в колгосп і за те його… саме більше за те теля його ісключили з партії.
Шо він своє теля не здав в колгосп?
Да.
А він в 47-му році як була голодовка, то він в колгоспі організував харчування? Там людям давали шось їсти?
Да, тоже десь там і в колгоспі теля вже заріжуть то шо тоже вже варили людям, хто на роботі, то вже варили там, давали їсти.
В 47-му?
Да.
А ви про запас тримали якісь продукти уже після голодовок?
Уже після голодовок? Вже це вже коли, вже десь в 52-му, в 53-му році він уже пішов у Новосілку бригадіром тракторним, там уже був знаменитим, там він уже получав на зерно добре, уже і грішми получав і зерно, то вже тоді і продавали трошки.
А потім після 33-го і після 47-го можна було про голодовки говорити?
Де там, де там, не можна було, бо забирали, висилали людей на… враг народа.
А ви дітям своїм коли про голодовку почали розказувати?
Розказувати, я і по нинішній день розказую.
Ну ви не боялися своїм дітям дома розказувати про те, шо батьки, мама померла з голоду?
Розказувала я і дітям, і внукам уже розказувала, то вони так любили слухати, я собі тоді якось, це шось я тіраюся, ті шось такого, а то я собі як спокійно, то розказую, то вони: “Бабцю ше розкажіть, ше розказуйте, ше шось розказуйте”. Так дуже люблять, люблять вони і по нинішній день слухати, тіки шо нема коло мене їх.