- Дата запису: 29 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Шульгинка, Старобільського району, Луганської області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Трощій Марія Акимівна, 6 серпня 1927 року, народилася в селі Шульгинка, Старобільського району, Луганської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі В Шульгинка, Старобільського району, Луганської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь-ласка, як вас звати – ваше прізвище, ім’я, по батькові?
Моє призвище і дєвіче було і по чоловікові – Трощій Марія Акимовна.
А коли ви народилися?
6 августа родилась я.
А якого року?
1927-го году.
А де народилися?
Тут у Шульгинці.
У Шульгинці і це був теж Старобільський район?
Да, да.
А ви пам’ятаєте про своїх батьків, яке в них було господарство, як вони господарювали, чим займалися?
Мої батьки якраз перейшли на квартиру от своїх батьків, а вони отут на другій вулиці отам жили, перейшли на квартіру осюди на цей двір у 29-ом году і робили в колхозі, і жінки, і чоловіки, всі були у колхозі. Хозяйства у нас такого не було, бо вони тільки отділилися от своїх батьків і жили саме ото нас 2 дівчаток, діти були і вони робили, мати в полі, батько робив тоже по разних роботах. І шо, шо вони держали, тоді ж держали нічого, у нас хазяйства пока не було ще, а тоді у 41-му году, як уже война началася і у 41-му году батька забрали, а оці хати були розкуркулених і ці хазяїни пустили нас на квартіру, жили оце ми тут на квартірі, а вони в Донбас поїхали, тоді у них там уже і хата була.
… Як Голодомор той був, боже мій, в 33-му. Оце ж рвемо, дітвора, лободу, по вулиці рвемо, тепер і лободи такої немає, рвемо лободу, шоб пекти якісь коржики чи шо, шось їсти, їсти то нічого, боже мій милостивий, це називали хмарки, якесь росло по вигону, тут скрізь у бур’яну, чорненька як вареничко, шо воно таке, ми його їли, чорні вареники називали, ото варили і їли.
Ягоди якісь?
Га?
Ягоди якісь?
Та які ягоди, на землі росло, а шо воно таке, тепер його нема, не знаю, просто по-нашому називали чорні вареники, а вони такі чорненькі, хтозна як його розказать, я не знаю.
Гриби може якісь?
Воно і не гриби, а бог його знає, шо воно, тепер його не має, а тоді ми їли лободу, ото лопучки якісь по садках, ото їда наша була, ото і канфету і все нам заміняло.
А всі вижили?
Га?
Усі ваші рідні вижили в Голодомор?
Моєї матері і мати вмерли з голоду, і батько, син жив у Рубіжній отам, а він ішов чи до нього, чи від нього і десь на дорозі отам, не знаю вже де, бо я не помню тоді, а під скиртою і вмер , а тоді хтось їм переказав сюди, шо мати з братом тоді поїхали, це ж до войни ще, поїхали, де вони захоронили там не знаю, ми тоді не великі були, нам тоді не доходило дуже здорово.
То це виходить ваш дідусь і бабуся померли з голоду?
Дідусь і бабуся.
А як їх звали?
Помню, бабуся Марія тоже була, а дєдушку Афанасієм звали. Бабушку тут поховали ми з матір’ю вже, когось мати найняла конячкою тай на кладбіще сюди привезли і ото дядько пособив, зарили її. Тай в чому? В ряднах, в рядках, як вам розказати, рядно може ви і не знаєте.
Знаю, знаю.
Знаєте?
Угу.
Ото закутували в рядно і ховали так, ніякої труни та і ями було в тому Голодоморі, та не дай бог, яму викопати ні, всі люди голодні були, сили не було, прикопували людей, тай усе. А тепер ото дітвора буває одежу викидають, то вже не гоже старе, а я не викидаю, я як вспомню як ми бідували, як жили, не дай бог, так я нічого не викидаю, лучше нехай воно лежить, ну викинуть душа не лягає.
А як вашу сестру звали?
Даша.
А сестра ваша якого року народження?
29-го.
29-го?
Угу.
А ви були пухлі чи хтось із вашої сім’ї пухли під час Голодомору в 32-33-му?
Пухли чи шо?
Да.
Пухли, і мати пухла була, даже у 47-му году мати пухла була. В мене були руки пухлі, а мати пішла, дядько якраз, батькова сестра, так її чоловік був кладовщиком, а воно і в кладові там тоже не було так нічого, мати пішла до нього, він її не вгадав, вона і лице опухло, і руки опухли, ну шо він її дав, як воно там якесь зерно трошки було, та каже, шо горобців повно було, ото лізуть, воно голодне усе було, лізуть туди горобці. А вони приробили двері такі, підіймали, а там чи пшеничка, чи жито там може було, а горобців туди налітало, а вони тоді бросали ото, тай горобців наб’ють, а тоді батько принесе скіко матері, а мати патроше, так ото горобців їли.
Так це в 33-му було?
Подождіть, у якому це году, до войни.
Ну 33-му, бо батько ж на войні загинув?
Да, воно вже в голові путається так.
Так оце батько приносив оці горобці?
Батько приносив горобці, а тоді отут по вигоні скрізь, так шо робили люди, і ми ставили капкани, а граків багато була, так ото становили люди, пригортали отак той капкан і ловили граків, тоже їли. Це тепер оно бредують усім, а воно нічого плохого не їсть птиця, птиця любить тоже як і чоловік, шука зерна. Ото такі герої були і вижили, вижили в войну.
А оцих горобців і граків їх варили, мабуть?
Аякже, не сирі їли, варили, а їздили по бур’ян отак кілометрів за 3 чи 4, санчатами було їдемо, а воно по низу отак льод був туди в поле, а тоді ж тоже після войни шо тут, воли оставалися, ми робили на волах усе ж время, а коні де гарні ішли на фронт, а тут оставалися такі ото ранені, та шось подсобляли в колхозі. Господі шо я хотіла сказать уже?
Про бур’яни ви казали.
Про бур’яни, ідемо пішки протів вітру, ідемо пішки по льоду, бур’яну, щоб у хаті проторити, шось ж їсти зварити, а бур’яни були такі здорові, і шо, туди йдемо, а відтиля в’язанки нав’язуємо такі здорові, а вітер відтиля і на льод сідаємо і вітер гонить нас сюди пошті до огородів і ото топили так. Тепер дерева кругом нікому не нужні, а тоді не було дерев, а де по низам було, то воєні стояли, та тоді разне оружіє, це у нас на городі там у тім краю та садки були і шо, воєні стояли, оружіє все було повно, так садки пропали за один год, пропали от того добра.
А у 33-му шо ще їли крім лободи, крім горобців, що ще їли у 33-му коли голодовка була?
І ховрашків їли, і їжаків їли, усе їли люди, бо їсти хочеться, а їсти нічого, якась шолуха там, десь хтось розживеться, де її возьмеш, А тоді ж ганяли, присилали цих уполномочених, шоб ні колоска ніхто не збирав, нічого на полі, хоч і хай воно пропаде, а не бери, судили людей.
А ви ходили колоски збирати? Колоски збирали?
Хто їх не збирав, так боялися, дуже боялися оцього, то знаєте становили таких дурніших, шо не… як то по нашому кажуть, дураків, шоб ганяли людей, а шо воно прибіжить оре на тебе, так куди там, сразу… ой господи, як вспомниш, так аж не хочеться вспоминать.
А дітей теж ганяли?
Та всіх ганяли, всіх проганяли, не давали, за сумочку, там назбира колосків і за те судили.
А були, когось знаєте, кого засудили, може з сусідів чи родичів?
Кого?
Когось кого засудили знаєте?
Судили в нас одного, комбайнером він був, у сумочку взяв, так йому… стільки же йому годів дали, забула вже, я не знаю чи 3 годи, чи шось таке дали, судили за сумку.
А чи приходили до вас якісь люди зерно шукати?
Кого?
Зерно шукати приходили до хати?
Ну це знаєте тоді було у 29-му году, як ото колхози організовувались, отоді да, тоді у нас сусідка через одну хату отут жила, приходе до нас у самих бурках, без галош, без нічого, приходе і, а вони якісь чи свати, чи шо доводилися, шо вона до нас ходила, прийшла та танцює у хаті, а їх розкуркулили, шо в їх було, пасіка була одна і ото забрали пасіку, бо більш нічого було брати. А вона прийшла тай танцює в тих бурках у самих без нічого, а в їх уже забрали там все і каже “Ми посіяли пшеницю, уродився горох, продавайте баби юбки, виплачуйте тепер налог.” Отаке було, було, було. А дід один ходив, тоже розкуркулював там, прийшов додому, а його розкуркулили , тоже отут недалеко жив, отам.
А як його звали?
Того послали, а його дома розкуркулили другі, багато такого було.
А батьки коли колгосп організувався, пішли в колгосп робити.
Вони сразу в колгоспі були, з первого году.
А їх не розкуркулювали?
Нє, нікого було розкуркулювати, тоже сім’я була у дєдушки і бабушки, я й не знаю, ті які уже поженилися, я не знаю скільки, чи 5 душ було, 3 чи 4 брати і 2 сестри було. Ну ті, які вже взрослі були, так то в Донбас сестра одна пішла, та в шахті робила там десь, ще і в них там трошки жила, тоже в шахті робила.
А оце колгоспи коли організовувалися, то батьки пішли в колгосп, до вас не приходили зерна шукать, обшукувать?
Так шо ж воно, до нас тільки приходив один парень тут, не знаю чи він і погиб, їх постріляли отам десь під Старобільським на аеродромі, прийшов, а матері дома не було, а дівчата сусідські такі як ми одногодки були, тоже жили самі, були у нас, а він приходить, овчарка така заввишки, приходе в хату з собакою і каже: “Іщі!” А кого ж іщі хтозна чи він батька може шукав, чи, я не знаю, шо на овчарку іщі, а овчарка так попід кроватями побігала, побігала і так він побув трошки і пішов, а шо він шукав не знаю.
А в якому це году було?
У 48-му, нє, не в 48-му, як шо не в 47-му, десь отам.
Це після войни вже було?
Після войни, після войни.
В 33-му був урожай на полях?
А в 33-му ж я знаю, отож я вам кажу, шо лободу ходили та лопучки рвали тай їли, кажуть тепер, шо молочай нізя їсти, а ми його їли, обчистим, потерли, потерли молочко оте гірке, а те тоді солодке нам було і їли його, і нічого не було, здоровіші були чим зараз оце – усе є, їж, не хочу.
А як ви думаєте чого був Голодомор?
Та підстроєний був, шо ж там було, більш нічого. Як скільки хліба було, Боже, оце ж так шо було, оце ж коров тоді колхозні забирали у людей і колхоз брав, да.
Батько чим займався у колгоспі?
Батько чим, він ж я вам кажу, шо і кладовщиком був, а там нічим було буть, ну розкуркулюваних шо, везли сундуки, везли у кладовку туда і там ото сохранялись вони і не знаю до яких воно годів там сохранялося, воно нікому не нужно, сундук той, шо в тому сундуку господи. А зерна тоже було, шо волами сіяли, руками пололи осот, пшеницю посіють на полі оце, а тоді ходимо, нас посилають дітвору і женщин, рвемо руками голими осот колючий отой, прополювали так пшеницю, шоб не заростала, для фронту все берегли.
А у 33-му, ви кажете, батько був кладовщиком, так в нього ото тільки сундуки були чи може там і зерно те що в людей забирали?
Я не знаю яке там зерно було, шось було каже його там кучка для посєву держали, а горобці оті, будь вони не ладні, каже тучами прямо лізуть у кажду дірку у венбарь, венбарь називалися, із дерева отак сладені і там сохранялося трошки для посєву, а вони ж лізуть, їдять, виїдають, а його ж ніде брать, ото тобі таке було, ото він, батько горобців і приносив того через оте зерно, уже каже як їх, нічого не зробиш, лізуть і їдять, їсти ж хочуть…
А самому можна було трохи зерна взяти, щоб не пухнуть з голоду?
Там така кладова була, шо нічого було брать.
А що з тими людьми, яких розкуркулили, шо з ними було?
Та нічого, ото йшли тоді в колхоз, де ж вони дінуться.
А якщо хату забрали, ви кажете, де вони жили тоді?
Кого?
Ви ж кажете порозкуркулювали, хати позабирали і хати продавали, де ж вони жили люди ці?
Я не знаю де вони жили, а коєякі їхали у Донбас, а там роботу находили тоді і десь жили і вони там тоді построїли собі чи строїли, чи не знаю, шо в їх вроді хата була і там вони і жили.
А повмирало багато у Голодомор людей, у 33-му людей багато померло?
О боже, страшне, страшне мерли люди, ну голод, голод є голод, шо як їсти нічого, чоловік сохне тай усе.
А де їх ховали цих людей?
Та в нас ото одного дядька, отут протів нас хата була, а він сам жив, так він умер і десь тут його на вигоні отут, на огород, тут огороди колись були, так вони його тут і зарили, на своєму городі, ото тобі і все, бо нікому було.
А на кладовище не ховали?
Та ховали і на кладовищі, тільки хто мог ховать, як нікому, голодні були люди, нікому було ховать, рить ями ті, а яму вирить треба ж силу. Не дай бог, скільки людей погибло в той Голодомор.
А шо було з оцими пустими хатами чи заселяли в їх когось, привозили людей з інших областей чи може там з Росії, чи Білорусії?
Куди? Я не поняла.
У ці пусті хати, де вимерли люди чи привозили, хтось чужий приїзжав?
Хтось, ну не всі підряд, а із сім’ї хтось не виживав і ховали їх хотя як небудь ну ховали, не було тоді не поминів ніяких, не було нічого, бо ні за шо було. Хай, його не хочеться вспоминать, та його уже і позабував, уже годи не ті, шоб так помнить гарно.