- Дата запису: 01 жовтня 2021 року;
- Місце запису: село Брусівка, Лиманського району, Донецької області;
- Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Ларіонова Ганна Макарівна, 30 червня 1923 року, народилася в селі Брусівка, Лиманського району, Донецької області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Миколаївка, Слов’янського району, Донецької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Як вас звати – прізвище, ім’я, по батькові?
Ларіонова Анна Макаровна.
Коли ви народилися?
23-го года 30 іюня.
Де народилися?
Ну та тут родилася, Брусовка.
А розкажіть за ваших батьків, як було звати вашого батька, вашу матір?
Матір – Дар’я Івановна, а батька – Макар Іванович.
Фамілія Ларіонов?
Фамілія Тарасенко їхня була, це моя уже Ларіонова.
Яке господарство було у ваших батьків, пам’ятаєте?
Ну господарство було тут таке, вони тут занімалися, такі робили повозочки, ото таке робили. Ну роблять, а потом везуть на базар, продають на базарі. І були ото у мого… ну ото вони жили мій батько уже зі своїм батьком, у діда були воли, ну я не знаю, я то їх не бачила, мала була, ну знаю, шо були воли і була тьолка ото, ну ото якісь там уже я не знаю хто вони, ну вони в них позабирали тих волів, ту тьолку, тьолка та, шо уже родила б теля, молоко було б. Ну і вони отож так і жили, я не знаю, ну я так предполагаю, шо ми ото майстрували робили, а волами може де кому шо там підвезуть, зароблять, ну хто шо держав тоді тут, село ж мале, кругом ліс і землі тут мало, воно там так садовили для себе, ну не так як ото люди, здорові села, великі там поля, хліба, отож сіяли і все багото всього садили, тут зажиточних дуже людей, то не було, таких шоб дуже зажиточні. Ну ото у їх це позабирали, ну я то мала була, ну і таке отож началося, тоді ж ото голодовка та началася. Я помню, шо батько з якимось там мужиком, вони дружили, вони десь поїхали, видно ж на заробітки, а мати мене тоді ото до свого батька повела і я там ото у дєда жила, ну маленька, скілько мені там чи 8 год було. Я жила і там у дєда ото було 2 дочки, в одної був маленький синок і вони ходили каждий день ото в колхоз на роботу, а ми ото із дєдом були дома, дєд ото варе їсти, я ото, шо він скаже я поможу там, то позамітать, то одежу поскладать, то пошле в садочок мене. Там в їх садок великий був, це дом у їх і протів дома ото сарай, там коровка в сараї, ну не знаю, шо там ще, я забула, шо ще там з хазяйства було в нього, туди посажена картошка, в краю там вишнііів, я їх як зараз бачу, висять вишні видно не старі, а вишнііів тих, я прибіжу, нахилилась, подивилась, нема нікого, в їх там садок великий і груші, і абрикоси, і сливи, і яблука, там все садок великий-великий був і і їх там, це мати уже розказувала, у полі городів багато було. Ну так я оце ж, ну дєд було отож їсти варе, ну я помню, шо молоко було, а картошка ота дрібненька, ото таке їли, ну коржики ті як прийдуть там спечуть коржиків, а ми отож гляділи того братка маленького із дєдом, оце я все таки помню. Ну і уже як я підросла, ну як уже кончилась ця голодовка, тоді уже і батько звідкілясь приїхав, я його не питала де він там був, а мати сама, вона мене до дєда відвела, а сама поступила там моркву у Славінському убирали, ну люди і вона, і вона там і жила ото, то прийде вишень нарве, поторгуює ж, мабуть, а кончилась, то тоді вже стали вони дома жить, уже дєда того не стало, бабушка ще була жива, вона в дочки жила. Ну шо вам розказать, ну так по людях як я уже підросла, то страшний голод, люди і собак їли, і кішок їли. І оті шо оббирали, як їх називали, забула як їх називали, шо страшно оббирали, то забирали зерно і людей, шо люди собі надбають ото, ну люди там конєшно, ну у нас шо воно кругом ліс, нема таких, шо у нас зажиточні були, шо було я вам розказую. І ото стали ми тоді вже дома жить, ну а по людях я чула, шо здорово оббирали людей, де у людей шо вони жили поля там ото такі ж, шо вони дбалили зерна, все ото, таих здорово оббирали, це я чула, кажу і вам, уже як я підросла.
А як звали вашого дідуся з яким ви були?
Як звать дідуся? Іван Лук’янович було його звать. А бабушка – Настя Никанорівна.
А братика, цього маленького хлопчика?
Звать Леонід, а як по батькові шось я забула.
Це вашої тітки був син, правильно?
Да, моєї тьотки, я ж вам казала їх було 2, ото вони в колхоз кажень день, а ми з дідом, дід водички принесе, нагріє, обмиє як він там закакається, я йому, як мала була, я йому пельонки стірала, а дєдушка воду носив. Він наче як Алєксєйович було, наче Алєксєйович.
А ви не пам’ятаєте ваш батько, він поїхав перед голодовкою чи в 32-му коли уже голодовка почалася?
Ну оце таке ж шо нас, мабуть, обобрали і ото так не стало заробітку і вони отож десь поїхали, десь в другі міста, може десь, ну живий же, батько остався, мати на моркві там спаслася.
А коли батько повернувся, в якому році?
Ну це як кончилася, оце ж уже не так стало воно.
Після голодовки, після Голодомору?
Ну да.
А мама, мама приходила до вас, до діда чи не приходила?
До діда? Та, ну вона каждий день там робила, ну приходила, ну її ж ніколи, приходила, то вишень нарве, та продасть, провідає і ото так, вона там видно жила у тому общежитії, шо ото морквою вона і спасалася, жива ж осталася.
А вам вона не приносила з дідом цієї моркви?
Моркви? Та вона, там же, навєрно, красти нізя її оту моркву, ну так трохи там принесе.
А ви кажете, шо були вишні, був красивий садок – вишні, груші, то в 32-33-му ці вишні і груші також були?
Вишні уже були, а те воно ще не поспіло, то таке ото яблука, груші і оте, те нічого ще, було, но дерева, а ще не поспіло воно тоді, а вишні уже поспівали.
А не приходили з села люди не просили цих вишень, хто немав взагалі, не у всіх же був садок, не всі мали вишні ці? Чи не приходили люди з села до дідуся прости цих вишень, чи не крали їх?
Ні, ніхто не крав їх і ніхто не просив, ніхто їх не просив, ніхто їх не крав і не просив, вони їх, якось вони їх розстеляли там, шоб вони, так же тоді не закривали їх, а так розстеляли, шоб вони ото сохли, якось попілом помню посипали їх, ото таке я помню, раньше ж їх не закривали, помню шо попілом якось присипали.
А ваш батько з вашим дідусем… Дідусь то був мамин папа, да?
Да.
І виходить, що ви жили разом з дідусем? Ваша сім’я і сім’я дідуся жили на одному подвір’ї чи різні хати були?
Ні, ну це ж воно за Донцем те де я у дєда жила, де я у дєда жила це ж воно за Донцем.
Народилися ви у Брусівці?
Ну да.
А як звалося то село, де ви жили у діда?
Ну у діда.
А як звалося то село? То був Лиман чи якесь інше?
Це Ніколаєвка звалося.
Село Миколаївка?
Да.
Також Лиманського району?
Слов’янського району, раніше і ми були Слов’янського, а це уже потом перейшли.
А ви кажете, що дідусь варив вам їсти, було молоко, тобто корову у вас не забрали у Голодомор?
Ну у їх не забрали.
У діда не забрали, а у ваших батьків забрали?
А в нас осьо тут бачите, же забирали, де не забирали хтозна, було так.
А шо вам ше дід варив їсти, окрім молока, шо ви ще їли? Ці вишні їли, да?
Та і вишні їли, я помню, шо дрібна картошка в їх така була, тай їли.
Дід ваш ховав цю картошку дрібну, молоко?
Ну помню картошку, молоко помню, ну помню шо ото пекли там якісь коржики, а хліба не помню, де він там той хліб не було, хліба не було.
А дід їжу не ховав?
Нє, нє, не ховав дід тоді, там нічого ховать було.
А зерна не ховав?
А хто знає, не знаю я, ну воно тепер ви уже знаєте, раніше по колхозах люди робили і зерна їм багато не давали, їм не давали багато того зерна, хто його знає, я мала була, я не придивлялась.
А ви кажете шо ходили якісь люди, які робили обшуки, активісти ці да? Активісти ходили і робили обшуки по хатах?
Та ну, я забула, як їх називали.
Активісти, комуністи, буксери, комсомольці, не пам’ятаєте як?
Ні, я ж мала була, воно ж мене не касалося, я ж мала була.
А ви цих людей, які приходили з обшуками, ви особисто їх не бачили, до вас приходили так, щоб ви їх бачили?
Я ж не бачила, я ж мала була, я з хати не здорово виходила.
А люди в селі помирали?
Га?
Люди в селі помирали в голодовку?
Ну у селі одна я знаю на том краї, де бабушка Галя живе, там умерла одна, умерла женщіна.
А як її було звати не знаєте?
Та кажеться Катя її звать було, Катя.
А фамілія?
А фамілію я не знаю, помниться мені, шо її Катя звать, а як вона, з ким вона ото я не знаю тоже, з ким жила чи сама жила, чи хто його знає.
А ви в сім’ї в батьків були одна?
Та одна була.
А потім коли закінчилася голодовка, повернулися ваші батьки і ви з села Миколаївка вернулися назад у Брусівку, да?
Ну да, уже у Брусівку вернулися, у школу уже стали ходити.
А батько не розповідав де він весь цей час був?
Не помню я, оцього не помню, не помню де він був, ну живий остався.
А ви не бачили пухлих людей?
Нє, я ж до дєдушки як мати ото повела мене, а сама ото там стала ту моркву з людьми там ото, там вона в общежитії, це так я думаю, жила там в общежитії, сюда вона намориться, видно ж гне хотіла ходить, а там в общежитії видно була, ну я ж мала була, якби я більша була, я б її розпитувала, шо де ж ти там живеш чи шо, а то ніякого вніманія.
А ви своїм дітям, онукам розповідали про Голодомор?
Конєшно, розповідала, хоч я у діда, якось же я такого страшного не бачила, хоч шо небудь та їла, а люди ж погибали зовсім, та не дай бог той голод.
А ваш дід він не пішов до колгоспу, не працював у колгоспі?
Тут же не було його тоді колгоспа.
Не було колгоспа?
Да, не було, колгоспа тоді не було, був колгосп уже ото опосля, опосля тут був і ми як, були школьниками, ходили на ту сторону, то ж через Донець там перевозили нас ото школьників туда, нас перевозили, там же Донець ото проходе і там шо нада було ми ото робили, це уже як я підросла.
А з вами був тільки дідусь чи була ще бабуся?
Нє, не було, уже бабусі там не було.
Ви були тільки втрьох? Ви, братик цей Льоня і ваш дідусь?
Ага, дідусь і отож ці дві дочки його в одній і оцей же хлопчик був, це ж мій братік був він двоюрідний.
А ці дочки це ж ваші тітки, правильно?
Га?
Ці дочки 2, це одна з них ваша мама, а інша її сестра?
Ну це ж сестри моєї мами. Та їх там було я не знаю, мабуть аж 6-ть душ.
А то ці 2 дочки, які там жили з вами, то вони були менші, да?
Да.
А як їх було звати?
Одну Орина, а другу Женька, мати ж його Женька була.
А якого року народження вони були не знаєте?
Нє, цього я не знаю.
Але тоді вони були дівчатами, да?
Ну, конєшно, тоді ж вони ще не старі були.
І не одружені були?
Ну оця була, шо оцей уже мальчик, так він умер, оцей його батько, а в нього мати була сліпа, вони ще і не одружилися, ну він десь робив на якоїсь роботі там і він умер чи простудився, чи шо. А мати в нього, він як то болів казав, шо іди сюди до мене і будеш жить із матір’ю, бо він здорово заболів і він умер, а вона тоді не схотіла до матері, бо мати його сліпа була, це я знаю точно і ото тут у батько оц жила з дитиною, ну а друга та сама була ще.
А ця Женя вона ходила до колгоспу? А колгоспу не було
Ну, конєшно, ходила.
Ні-ні, в 32-33-ій, ви кажете, шо у вас там колгоспу в Голодомор не було?
Ну перебивалися уже як небудь, шоб уже так як ото люди зовсім у них нічого не було, ну я не знаю як там люди, як було мені в діда я вам розказую.
Ваші тітки, вони з мамою на моркву не ходили?
Хто?
Ваші тітки, ця Женя тітка і ще інша, ці 2 сестри вони з вашою мамою не ходили на моркву? Тільки мама була?
Нє, нє, вони ж у колхоз ходили, у колхозі вони ходили на роботу.
А де був цей колхоз?
Га?
Де був цей колхоз?
Ну в їх же там, у Ніколаєвці, ну а тутечки у нас же не було.
А дід ваш ходив до колгоспу в 32-33-му?
Який?
Оцей з яким ви жили, в якого ви жили?
Отут шо в Брусівці?
Ні-ні, в Миколаївці?
Там, в Миколаївці? Ну він, я ж вам розказую, шо він дома був, дома був. За раньше я не знаю як він там жив, а оце шо я помню, шо вони ходили на роботу, а ми ото із дєдом були дома і гляділи того малого.
А їм давали в колгоспі якийсь пайок, вони щось приносили звіти додому їсти?
А хто його знає, я не помню чи давали, чи не давали, ну єслі би я була більша, взросліша, а я шо помню.
А на поле колоски ви не ходили збирати?
Нє, нам ніколи було, глядіть малого нада було .
А скільки йому було років цьому хлопчику тоді коли ви за ним дивились?
Та він у люльці був, малий був, маленький був.
А шо йому їсти давали, ви не знаєте, цьому хлопчику як не було нічого?
Хто його знає, не помню я, ну не знаю, шо ж хтозна, я якби взросліша була я б, а то шо як я сама дитина.
Але ви кажете шо було молоко, можливо це молочко давали йому?
Мабуть же, дєдушка він же уже знав шо йому там вони може приказували хто його знає, шо я там помню, я ж тоже дитина була, якби я взросліша була.
А розкажіть дідусь, який жив у Миколаївці це був дідусь вашої мами, да?
Да.
А тут у Брусівці був дідусь вашого тата?
Да.
А як його було звати? Розкажіть про нього.
Про діда?
Да, який тут був у Брусівці?
Я ж вам казала, шо занімалися ото повозочка, тут багато людей тоже так занімались, то повозочками, у кого там коровки були, там молочко та ото тай спасалися, а хто його знає.
А воли, в нього були воли, в цього діда?
Да були і воли, я ж мала була, я їх… якби знала, шо буде хто спрашивать, я б їх подивилася які вони були ті воли, бики кажу я знаю які, а то і не подивилася які вони там були, отож, мабуть, вони волами возили, кому шо привозили та ото так жили.
А як звали цього діда?
Діда? Дід Іван.
В Голодомор в нього цих волів не забрали, вони лишилися?
Та ну де ж, позабирала, а хто їх забирав я ж їх не знаю хто вони були чи комуністи, чи хто вони такі були.
А в селі когось розкуркулювали?
За це не знаю, я ж мала була, хіба воно мені касалося, їсти хотілося, а не було уже, мати повела і сама отож собі хоч на моркві найшла, та спаслася.
А було таке, щоб хтось ї якусь траву, лободу?
А хто знає, ну помню, шо мати, шо вона нарвала лісову цибулю і на базар возила, оце помню як ще ото була дома.
Це в голодовку вона це возила?
Ну да.
А на базар куди, в яке місто?
Та ну, мабуть же, чи в Лиман, де ближче, Лиман же був ближче, а Славінськ це далеко.
А ви не чули, щоб ці люди, які забирали, які приходили обшукувати, щоб вони, можливо, сварилися з цими людьми в яких забирали?
Ну так, я забула як їх називали, не вспомню я.
Яких людей, ці шо забирали чи в цих в кого забирали?
Ну та оці шо забирали як їх називали.
Активісти, ні?
Та ні, забула, прямо з голови вибросилось.
Буксирники, ні?
Ні, довго помнила і уже ж забувається все, то ж воно давним давно було.
А оця жінка, яка померла, ви не знаєте де і хто її поховав?
Хто не знаю, та хтось же поховав, лежать же не буде.
А в селі окрім цієї жінки чи тут в селі, чи, можливо, там в Миколаївці люди отак масово не помирали?
Ну Миколаївці наче так не помирали.
А тут, в Брусівці?
Ну у Брусівці так то, конєшно, голод то терпіли, ну повиживали, а ото одна умерла, а одна це я помню, шо її звать Катя було. А хто його знає, може ще хтось помер, я за те время, шо там була у Миколаївці, може хто і помер, я ж не знаю.