- Дата запису: 3 серпня 2021 року;
- Місце запису: смт. Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Яценко Галина Сезонтівна, 28 лютого 1924 року, народилася в смт. Обухівка (Кіровське) Дніпровського району, Дніпропетровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у смт. Обухівка (Кіровське), Дніпровського району, Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь-ласка. Як вас звати?
Мене Ганна звать, по-батькові Сезонтовна.
А прізвище ваше?
Яценко.
А коли ви народилися?
Я народилася 1924, 28 фєвраля.
А де народилися?
Де я народилася? Народилася на Партізанській отуто, батьки строїлися, нас було шестеро.
В Обухівці тут ви народилися?
Да-да, в Обухівці.
І під час Голодомору тоже проживали в Обухівці?
Да, да, да, да.
А ви пам’ятаєте про своїх батьків, яке в них було господарство, чим вони займалися?
Та чим вони займалися, було тоді таке, оце клапатьок города, оце на огороді вони те, ну батько в мене робив у заводі Бабушкіна, тоді називали Молотова, а тоді значить назвали Бабушкіна. Так батько в мене робив у тридцять третьому у Молотова, оце у Бабушкіна, в заводі, оо..
А як звали вашого батька?
Сезін Анрейович, Кислиця Сезон Андрейович.
А якого року народження він був?
Тисячу восімсот восімдесят первого.
А маму як звали?
А маму, мама була на своїй фамілії, Ґедзь Параска Логвиновна, тисячу восімсот восімдесятого году. Вони з батьком, то батько був там, чи мати менша на год, а батько старший, а по годах де однакові.
А до того як він почав робити на цьому заводі у нього було своє господарство?
Та ніякого господарства не було, купили батьки їм значить у людей землю, начали строїться ось отут на Партізанській, о. Ну ото строїлися, а так був завод, ой, садок, ягоди були, абракости, оце возили в город продавали фрукту, оце оцим і жили. А у огороді садовили, ото сіяли можна сказать пшеницю, картошку садовили, о і кукурузу, оце оцим питалися.
А коли почали організовувати в колгоспи, то батьки в колгосп не пішли?
Батьки в колгосп, та ходили, виганяли тоді, тисячу дев’ятсот тридцятому році, о. Ну їх приглашали знаїте, а земля наша далеко, за Горянівкою обухівська земля, о, ото туда приглашали, шоб ходили робить.
Так приглашали чи заставляли?
Та заставляли (ахах..)
Так вони пішли чи не пішли?
Та ходили.
Ходили. І мати і батько?
Угу.
А худоба у вас якась була?
Та отож таке, курочки, кролики, о, бо воно тоже не було чим дуже годувать, а тоді й коровка була, там батьки їм телятко купили вигляділи, бо нас же шестеро було у батьків.
Угу. А коровку коли вже купили, пізніше, після Голодомору?
Ну, після, уже у тридцять третьому уже у нас була коровка, бо воно був голод, о, так ми дожидали як отелиця, це наші харчі, о. Ну нас же б уло то шестеро, так нас батько робив у заводі Молотова, хоть у Бабушкіна, о. Так там хазяйка значить, у хазяйки була дочка, а у дочки була дитинка годова, так вони мене взяли, щоб я доглядала цю дитинку, бо та дочка ходила на роботу, вони жили на хвабриці тут у нас у Дніпропетровську, о. А бабушка ходила на станцію, там приїжджали поїзда, ну може замітали вагони, бо бабушка було назбира кукурудзки, приносе у вузлику, тоді ото просіє ту кукурудзку, був кусок рейси отакий завбільшки (показує руками десь 30 см.), молоток і оце баба кладе оцю рейсу, бере молоток і оце оту кукурудзку, шо вона принесла, вона її б’є на крупу, бо це у нас у селах, то були ті, ми товкли, були…
Ступи (ред. – говорить жінка на фоні)
… да, да, а у городі ж не було і з оцього варили значить ото ми суп. А тоді вже у нас коровка отелилась, батько мене забрав додому, бо в нас же тут було, тоді давали там на книжки німножко, німножко хліба там, бо приносив хлібинку надрізану, це значить на ті, на ці, стіко, там по стіко грам випало в тій хлібинці, ну хлібинка всігда була надрізана. А він же як іде додому з парахода, тоді ж вони їздили параходом, о, а оце бать…діди, які померли, а їхні ж діти пооставались, а вони ж дружили з нашим батьком, то вони оці діти хватають на шо бачуть, шо він несе кусок хліба, хватають за штани і отож просять, то батько налупа потрошку і їм дасть. А тоді приносить додому, а ми кажем: «Тату ну нас же багато, чого ви роздаєте хліб?», а батько каже: «Мої дітки, може як я умру, та ви останеться, тай вам хтось так даватиме, потому шо дітки просять, ну як же ти їм не даси». Ото таке було.
А всі ваші брати і сестри вижили?
Вижили.
Всі вижили?
Усі, нас шестеро було і ми усі вижили, отож того вижили, шо батько пішов на.. у завод Бабушкіна і коровка дождали, молочко було, тоді оце ж там те якусь кашку зваримо, якись борщ забілимо, та ото їмо і потрошку ж хліба. І ше батько було, це ж каждого дня не міг їздити, а раз у вихідний, то він ше в отих дівчат, шо у столовій роблять, то накупе кусочків хліба ше в їх та принесе додому, та вже в нас і більшенько і ото так ми й вижили.
А оцей завод Бабушкіна де він був, де він знаходився?
Ну оце, ну філіал сєйчас там завода, автозавода, ЗВО називається, оце отуто за Дніпро, оце через Дніпро зразу оце той завод.
Це ж оцей біля вокзалу (ред. – говорить чоловік на фоні)
В Дніпрі він знаходиться?
Да, в Дніпрі. (ред. – говорит чоловік на фоні)
А в Дніпрі, в самому місті?
Да, тут на місті.
Ага, в Дніпрі.
А батько їздив параходом, а от парахода ішов шість кілометрів сюда оце де ми живимо.
А параход «Софії Перовська» названіє. (ред. – говорит чоловік на фоні)
Угу.
А оце бабуся, що ви казали збирала зерно, це ваша бабуся?
Нє, то батькова хазяйка по квартирі, о. А отож батько хвалиться, шо нас шестеро і як же те, а вона й каже, шо дочка піде і ходе на роботу, а дєвочкі год, оставляють, ну а це ж тридцять третій год, я ж із двадцять четвертого, я могла із цією дєвочкою сидіть у квартирі, глядіть.
А вам щось за це платили?
Да хто там платив, за те шо отож била ту кукурудзу, варила суп, кормила, о. А батько ше ж ото получав і на книжки, та так і вона як де розжа…розживиться, то дає ж їсти, спасибі, люди добрі були.
А про своїх братів, сестер можете сказати, як їх звали, якого року народження вони були?
Одна сестричка була тисячу дев’ятсот чотирнадцятого году, друга сестричка…
Як звали її?
Наталка, о. А друга сестричка з вісім.. тисячу дев’ятсот вісімнадцятого, звали Мотя, о. А тоді двадцять первого году родився брат, звали його Михайло. А тоді ж після Михайла оце ж Ганна (показує на себе), а після Ганни Мархва, а після Мархви Марія.
А Марфа і Марія якого року народження?
Мархва була тисячу дев’ятсот двадцять шостого, я двадцять четвертого, а вона двадцять шостого, а Марія була двадцять восьмого.
І усі дітки вижили?
Усі, Слава Богу, усі вижили.
А ви..ваша сім’я жила окремо чи може з дідусем, з бабусею вашою?
Нє, вони ж ото купили йому землі осьо недалеко, оця Партізанська за мною і ото построїли хату, бо нас уже, Слава Богу, шестеро, а батько служив при німцях у армії, це, оце, служив був у солдатах.
Це коли?
Ну…
Після Голодомору чи до?
Нє, це до Голодомору, це давно.
В 14-18, да?
Да, да, да ото вони там якраз ото вони служили чи по два годи чи по три, ну ото батько ото прийшов ото ше і та, оце після того, оце після армії, оце вже я народилася, то було дві сестрі, мати була удовицею як він служив у армії, а дітки жили з дідом та з бабою, а мати як невістка, бо син у солдатах же був при німцях, у німе.. німецькій армії.
Ну та як він це у німецькій армії був?
Ну це раньше це, як воно називалось, чи вона…
Ну це мабуть Перша світова, та же… (ред. – говорит оператор на фоні)
Може це Перша світова?
Росія перша хто капітулював в Першу світову і частина України взагалі перейшла там до Німеччини, поки вона не закінчилась. (ред. – говорит оператор на фоні)
А чи чули ви, що розкуркулювали людей?
Чула, коло нас жила, оце ж по Партізанській люди, ну вони вроді так не плохо жили, о. Ну їх розкуркурили, забрали одежу у їх, тоді вигнали з хати, а батьки оці, шоб не покинуть хати остались дівчинку, а та дівчинка моя подружка була за двадцять другого году, так ми з нею ночували отож у хаті, думали, шо не виженуть їх, бо дитина там, а тоді були масовики отож так як у цій хаті штаб був, вони займались там, бо ми з цією дівчинкою на печі гралися, а вони тут у хаті на столі розкошували, це називались масовики. А батьки родом з Миколаївки, так вони пішли до роду у Миколаївку, до своїх родних, а ті вернулися і вигнали зуздром з хати і ці люди уже там по родичам були то шо, а хата була як то вам сказать, отож за государством, за шо вони їх вигнали, за тешо розкуркурили чи шо. Воно ж тоді було таке.
А можете розказати хто такі масовики, що вони робили?
Масовики. Був же ж штаб, ну там були отож такі хлопці служили, ходили трусили хліб, о, викачували в кого був, ну ото продавали їхнє барахло , як оце дядько должен був, вот так вони продавали їхнє барахло і вишукували хліб, о. Оце викачували, тоді називали масовики їх, о. Ну вони викачували оце хліб, ходили шукали в людей де, були люди і ми займалися, сіяли пшеницю, а тоді ціпами молотили, віяли, о. І отож у кого була ця пшениця, вони приїжджали, забирали гарбо… з гарбою приїдуть і ото як є там у чулані хліб це у клунку тоді куліші були знаєте такі плетені обмазували глиною, це сохраняли пшеницю там, ну вони забирали цю пшеницю у цього дядька, бо він ж багатий, у його ж є.
Багатий, що є пшениця?
Да, а як ж, шо він придбав, а тоді знаєте може в кого конячка була, а то воли були, оце обробляли землю волами, о і сіяли, а молотили отож, косять мужики косами, баби в’яжуть снопи, бо баба тоже в’язала снопи, аж парталя вставала, тоді помолотять, повіють на тому, у кого може була віялочка, то мололи на віялочку, а то на тому, на вітрі.
Ви казали масовики, вони там у цій хаті жили?
Нє, вони у цій хаті не жили, бо у їх у каждого своє було, о. А це як сказать, раз вигнали, це імєло право государство це зробить, о.
І в цій хаті вони… це як їхній був штаб чи шо це вони робили в тій хаті, збиралися в тій хаті?
Нуу… тож так, збори які там збирали, тоді там постановляли, шо робить по селі чи хліб трусить, чи кого може оббирать, бо він багатий, о.
А ви отам сиділи на печі і це все чули?
Ой, а ми сиділи з нею гралися на печі, а отож вони там їх назбираються, може душ дві баби прийде та хлопців чотирі, ну у їх же своє дєло за столом, вони там ришали, а ми сиділи це значить, це ж воно дитина так її не виженуть, о. А вони ж поки так, а тоді забирай свою дитину і оставляй хату і ото так вони оставили і хата була пішла у колгосп хата.
А в тій хаті когось поселили?
Та отож те, колгоспна вона була хата, о. Ну там трохи скотини завели в кошарі вони, це у цьому дворі, о. І оце ж люди оці, шо там робили, проживали. А ці люди так до ції хати не іміли права ніякої.
І вони потім цю хату не повернули собі уже?
Ні, вони уже у другім місці ото купили і ото те. Не повернулись, їм же ніхто не віддасть, воно пішло для колгоспу.
І пізніше тоже вони не вернулись?
Ну оту ото жили тут де построїлися, там постороїли собі, бо в ніх тоже сім’ї були, було дві дочки і два сини, сім’ї в них були. О.
А вони всі вижили, ніхто не помер з тієї родини?
Ні, вижили, вони з голоду не померли, ото видно то родичі помогали тошо, ну і батьки були такі, шо те…придбавали…та ходили… не дай Бог, хто голодував то ходили ругіз рвали та їли, козельки копали та їли, а тоді ото казали курай шукали, шо вони з нього мололи не знаю з того кураю, о.
Зерна, зерна, вибирали зерна (ред. – говорит чоловік на фоні).
А та, да, так шо те. А ту оце ж ми купили оце тут построїли на Партізанській осьо недалеко, так отут на оцім огороді, що ми січас живимо так жив дядько, його було Мусій звать, а її Олена, той дядько займався – копав глину і робив сирець той, цеглу і продавав людям, бо люди робили печі і ті плити із цього. А тоді захватив тридцяь третій рік, о, ну уже ж у нас не врожай, дядько вмер, осталась тітка, ця Олена, а в цієї тітки дві дівчаток, одній було по-моєму годів дванадцять, бо я вроді меньша мені дев’я… десять було, о, а друга меньшенька така, вони прибігали до нас сюди до хати, просили хліба, а в нас же де ж той хліб, о. А тоді оце захватив тридцять третій, дядько вмер, а оце у цієї тітки осталось дві дівчаток таких, я дивилася як по моєму возрасту одна була вроді більшинька мене, а одна була чи годів дев’ять-десять і я ж така, так я їх ото за того помню. Ну а та тітка значить ото жила з цими дівчатками, а тоді ж їсти нічого і заробить ніде, так вона взяла це отуто ось у нас на городі була хата, це мені помниться, о. Так вони отож узяла, натопила піч, тоді заткнула верхи і пішла сама на Полтаву, тоді казали у Полтаві уродилося трохи, о. А оці дєвочки почаділи, це ж вона закрила спеціально, сама рішила, така тітка була здоровенька і височенька, ну вона рішила, шо піду на Полтаву, там буду у дядьків робить і виживу, а оцих, дві дочечки…оце ж вона закрила верхи, ну люди отож те та отягли на кладбіще та закопали.
Померли діти?
Да, да, почаділи, вона спеціально зробила, шоб вони почаділи, вони померли, потому шо ж їсти нічого, а сама вона подумала за себе. Шо піду на Полтаву, буду там у людей найматись і виживу. І вижила. Тоді уже годів через десять аж уже, уже я виросла, заміж пішла я, пішла до сосєди, а вона ж раньше… оця хата вони сусіди були, сходилися. Так я пішла уже, я заміж пішла, стала ж… життя, вона приїхала через десять год, о ото попитать людей значить як заховали. Ото таке було.
А ви кажете не врожай, то шо в тридцять другому не вродило тут?
Да, у тридцять третьому голод був.
Так а через що був голод?
Ну не вродило.
А оце що ви розказували, що ходили оці, трусили, забирали зерно?
А, то раньше.
Коли це було раньше?
То ото як називалось, коліктівізація, ну ви трохи у курсі дєла.
А колективізація була ж перед Голодомором?
Да, да, да, оце ж вони викачували в людей у кого було.
Ну якщо викачували значить урожай був? Було, що викачувати?
Нєє, воно ви знаєте як сказать, той дядько може більше посіяв, зібрав, у нього було. Сипали, ховали оцей хліб у кого пшениця була..на… ну придбав дядько, так вони у горшки насипали і ховали в піч, думають це ж вони подумають у печі там же не буде пшениці, а то люди закопували в себе на городі, може там у який бетон, абошо, це ж оці масовики ходили по городі, штрикали, шукали оцей хліб.
Так вони ж позабирали, тай вже і не було чого їсти?
Та конєшно позабирали, та шо ж ти… позабирали оте..
А у вас, от ви кажете, що щось на городі вродило?
Та воно і в нас же так. У нас, Слава Богу, я вам розказую, батько то у заводі Молотова робив чи Бабушкіна і ото на книжки давали по скіко грам на їдака, а нас же шестеро було та батьків двоє, ото так те. Було батько принесе той і ще ото діти товаришів за ним біжать, хватають, а батько такий був жалісливий ще, своїх куча дітей і чужі діти біжать просять, то він ото пощіпа, тоді додому принесе, а ми отож кажемо: «Тату, ну нашо ж ви як і ми голодні, ми ж у вас ждемо», а він каже: «Може як я вмру і вам так будуть давать люди як я даю». І начне ото різать цей хліб по кусочкам, а ми ото поприбігаєм і так дивимось оченятами, де випадуть шишеньки, більшенький кусочок, каждий ото дивимось, а батько так ріжить, щоб було усім однаково. А хлопець був, брат один, а йому, батькові жалко сина, так він нишком йому десь там, то руб дасть чи шо, а ми заглядаємо, дивимось та кажем: «Бач, ви своєму Миштові та даєте, шоб ми не бачили». Ой було моє, дєточка. А я ж вийшла оце у тридцять третьому, це ж я по Партизанській тут жила, вийшла на шлях, коли їде підвода і за підводою біжить такий хлопчик годів десять і кричить: «Дядя, отдайте оту кучку, шо ви у нас у печі забрали, нам би мамка зварила кутьку, ми б поїли, а тепер же ви позабирали, повисипали і повезли, нам нічого їсти буде». А я ото вийшла і дивлюся, значить ото воно бігло, кричало за тією гарбою, а він стьобнув коняку і поїхав, а воно з плачами обвернулось і пішло. Ой ото таке бачила.
А до вас приходили оці, що шукали?
Нє, у нас же не було чого шукать.
То взагалі не приходили?
Ні, не приходили, дітей багато, а батько в заводі ж робе.
А мати?
А мама дома і з нами ж.
То її не заставляли в колгосп іти?
Нє, тоді воно не те, не заставляли, це уже як перейшов той, земля осталась, тоді приглашали, заставляли, шоб люди йшли в колгосп.
Це коли, після Голодомору чи коли?
До Голодомору і ото цей заставляли, приглашали, ну батько ж був у заводі чо ж він йтиме в колгосп.
А от дивіться він жив одноосібно, потом почали організовувати колгоспи?
Да.
Він не пішов у колгосп?
Не пішов.
Він же на завод пішов уже в тридцять третьому?
Ага, даже раньше чим у тридцять третьому, перед тридцять третім, і ото захватив його тридцять третій у заводі.
А колгоспи ж раніше почали організовувати?
Та ну да, отам у тридцятому, отаких годах.
І не заставили, не забирали у людей худобу в колгосп? З чого робили той колгосп?
Ну те, відкіля вони його робили, може і люди здавали телятко, а тоді видно організували колгоспи, то десь купували, доставляли, шоб була скотина в колгоспі.
Угу. Тоїсть ви не знаєте, у вас нічого не забирали? Худобу в колгосп не забирали?
У нас коровка була у тридцять третьому, то не взяли ж.
А у ваших дідуся, бабусі, у них було господарство?
Та отож тоже таке домашнє господарство, то городи, то може хто, хто може ото таке овечку держав, то може… люди так ото шо небудь купили, придбали і начинали хозяйнувать.
То їх не заставляли в колгосп іти?
Ну приглашали, хто хотів ішов.
Так приглашали як, було таке лагідне запрошення чи заставляли йти в колгосп?
Ну так приглашали те, шоб коли помагали.
Щоб не міг отказаться.
Шоб помагали люди колгоспам.
То як люди помагали колгоспам?
Ну як, раз організувалися колгоспи, значить земля є.
Де взяли, бо не було ж колгоспів, де землю взяли?
Ну, землі то багато було, бачите була Горянівка, це у їх своя земля, ми обухівці, у нас своя і получилось, шо наша земля за Горянівкою получилася, бо я це у сороковім полола в колгоспі так оце іду оце дванадцять чи п’ятнадцять кілометрів з сапою, це за Горянівку, нам там їсти варять і нам платять трудодні дні, пишуть…
Це у сороковому, да?
Да.
А оце як у тридцять третьому чи у тридцять другому, тоді платили якісь гроші, як тільки організували?
Та які там гроші платили як їх не було.
Так що ж тоді ви кажете приглашали, так чого ж людям на таке приглашеніє безплатно робить?
Гукали же нас, шоб ішли в колгосп, нам там їсти варили, ми ходили пололи.
Це коли, в тридцять третьому?
Нє, не в тридцять третьому, у сороковім отам.
А я про тридцять третій питаю, про тридцять третій.
Ну тридцять третій, тридцять третій такий, ми займалися своїм хозяйством, огород держали, коровку держали, може кролики у кого були, може хто…
А якщо у вас коровка і кролики були, то ви голодували чи ні?
Ні, а чо ж ми будемо голодувати як ми надоїмо молочка, зваримо кашу, помастимо і їмо. А батько у заводі робив, це вже нічого було.
А в селі люди голодували?
Ой, усяк було, як же не голодували як ото ж бачите узяла заткнула верх і поїхала на заробітки аж у Полтаву, а дві отаких дочки почаділи.
А ще у селі були випадки, що люди голодували?
Як?
Випадки, що люди голодували у тридцять другому – тридцять третьому?
Ну а як же, голодували ж то, шо пока у тридцять четвертому уже появився уже який урожай, а це у тридцять третьому це зуздром не вродило, видно погоди такі були, шо не вродило, шо бачите у Полтаві вродило, а у нас же такий голод був.
А в Полтаві голод тоже був.
Ну може, може коли і був, а тоді коли у нас голод був, у нас не врожай, а у їх урожай був.
Да, тільки у них тоже так само як і у вас, так само і у них забрали урожай. Урожай був, ну його забрали.
Ну да, раз у їх був, то конєшно, до їх докопалися, шо ж вони такі багаті.
А чи можна було на полі колоски тоді збирати?
Ой даже… ходили люди собирали і колосочки, шо найдуть на ниві те і собирають.
Так можна було?
Ну, раз його скосили, забрали, а колосочки пооставалися, то ходили люди собирали.
А об’їжчика там не було?
Об’єжчика? Отой об’єжчик, шо охраняв лани пшениці, тошо, ото був об’єдчик. А вже ж стерня вона скошена, вигребена, а як людина туда попала шо найде, то її. Шукали мишаки, а мишаки це значить, оце миші видовбували ямку, і оце збирали колосники оці і забивали собі в нору, готовили собі харчі, а людина ж як прийде, як явиться, шо такий горбик і там отриє, а там мишаки, значить колосочки, це миші наносили, то це йому радість, воно вигребе, забере собі там у мішочок чи у шо ті колоски.
А чи були тоді діти сироти, наприклад у когось там батьки померли, а діти самі лишились?
Були, були дітки сироти і самі жили, а тоді ото як колгоспи началися та вже як були сироти, так уже забирали у колгосп, там як сказать чи приют, чи садік, тоді таких діток без рідних забирали у колгосп.
А де рідні подівалися?
Ну ото ж з голоду померли, а дітки ж пооставались.
А чи багато людей в селі померло?
Ой, та конєшно багато.
А де їх ховали?
Було таке ховали й на городах і на кладовищі, було отвезуть там чи тачкою чи дядько у кого конячка та там ховали на кладовищі.
А не було поховать отаких у великих, загальних могилах?
Нє, не було, це уже у войну ото такі уже були братські могили, після войни ото де побили солдатів то там, це там за горою, бо я там полола отож те у колгоспі, а це ж побиті мужики, а в бабів пооставалися дітки, а куди ж баби йшли, на заводи не йшли, потому шо ж це треба чимсь їздить і поступить, шоб прийняли в завод, ішли в колгоспи баби, бо як і зійшлися баби, оце допололи ми аж під гору, ну як зійшлися ці молодиці, шо поховані, побиті мужики, а дітей пооставалось у кого четверо, а у кого п’ятеро, у кого може і шестеро, Боже так як ці молодиці побігли до тієї могили, шо ото ж братьська була солдатів та тужили, доказували, не дай Бог.
А чи є у вас в селі якесь місце де поминають жертв Голодомору, пам’ятний знак встановлено?
Нє, такого нема, такого нема, так ото помнемо у кого хто коли помер, та ото так знаєте, даси печєня, то пиріжок, тошо.