- Дата запису: 2 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Новопетрівка, Магдалинівського району, Дніпропетровської області;
- Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Пелих Ксенія Панасівна, 12 квітня 1925 року, народилася в селі Шевське, Магдалинівського району, Дніпропетровської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у село Шевське, Магдалинівського району, Дніпропетровської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь-ласка. Як вас звати?
Пелих Ксєнія Панасовна ж. Це ж було по-руському.
Якого року народження ви?
1925-го, 12 апреля.
А де ви народилися?
В селі Шевське.
Це також Магдалинівського району?
Ну я не знаю тоді як хто називалось, чи Волось чи як, ну вообщим не знаю, ну да району, Магдалинівського району.
А розкажіть, будь-ласка, про своїх батьків, маму, тата. Як їх було звати?
Батька було звати Пели… Лимяр Фанасій… Панас, ну його Фанасійом звали, Панасом ніхто не звав. Микитович. Народився він 1884-го чи якого, отак. А мама моя, дєвіча фамілія Кирийчук Оляна Ягоровна, народилася 1901-го года.
А батьки ваші пішли до колгоспу, вступали в колгосп?
Аякже ж, заставляли, куда дінешся, вступили в колгосп, та робили в колхозі, у якому… ну вобщим в 33-34-ті чи який забрали корову як організовувся оце колхоз, забрали корову, забрали коняку в колхоз, кормить там не було чим його, того виздихало все. Отакої, плакали ми всі, сім’я вся, да. Бабушка була, батькова мати, умерла в 33-му. ЇЇ сестра була батька, тоже умерла в 33-му.
А як було звати бабушку і якого року народження вона була?
Ой, я не знаю якого, звали Пріска її, а якого року народження я не знаю.
А фамілія яка була в неї?
Не знаю.
По-батькові також не знаєте?
Тоже не знаю.
А сестру її?
А сестру, то батькова сестра була, Лимяр Марія Микитовна, а родилася коли вона, вона молодша від батька.
А ви бачили пухлих людей у селі?
А чо ж я не бачила! Я сама пухла ходила, у мене такі ноги були і такий живот. Буває сосєдка прийде: “опришків наїлася, який живіт”. Да, пухлі були.
А у селі в 32-33-му помирали люди?
Аякже ж, помирали, страшко помирали, йде-йде, впав человєк і лежить. Ну були такі, що підбирали, хоронили, копали ями на кладбіщі общому, в селі Шевському ховали, да.
А що ви їли в 32-33-му роках?
Людино добра, шо попало, верба начинається, кашку вот ету їли. Підростає, ето самоє, бур’ян, якийсь бур’ян всякий їли, какиш особино, бур’ян такий – какиш, я і щас як побачу їм. А внуки приїхали: “Бабушка, умрьош-умрьош”. А я говорю: “Та бабушка вижила етім”. Та кашка начинається на вербах, тоді начинається отой какиш, тоді у садки, садки тоді були вишневі великі, ото косточки собирали, били, тай ті косточки їли. А уже як начнеться вот ето абрикоси, вот такі началися, уже їх об’їдали, ніколи не бачили спілими тих абрикос, все, всю траву їли. Шпориш сушили, м’яли, туди добавляли голяки оці з качанів, товкли в ступах, сіяли, добавляли, пекли отакі, їли. Отаке їли, тоді я не знаю, щоб ми просили їсти, як то понімали, шо нема чого їсти. Нема! Хоть шаром покати!
А до вас приходили додому якісь люди? От ви кажете, забрали коняку, корову. Хто це забрав?
Ну я знаю, були уполномочені які-то, була тоді ж власть яка-то і забирали…
А як так стало, шо вам не було шо їсти? Як так сталось? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Потому шо викачували весь хлєб, забирали, приїжджали забирали даже от то в вузличках насіння було і насіння забирали. Да! От так строїли совєтську власть.
А вони пояснювали для чого саме вони це забирають? Просто так зайшли до вас у подвір’я і почали робити обшуки?
Ну отак же і було, хто спрашував. Приїжали, нада викачка хлєба, нада государству хлєб. А шо ми. Приїхали, забрали і поїхали. Кого спрашували! Хто кого спрашував! Щас як стану розказувать, то: “Ооо, а шо ви не могли їх кочергою та…”. Ага! Погониш. Це щас стали як то люди болєє мєніє розв’язані, а тоді, боже сохрани, боялися, не дай бог, як боялися, потому шо ні за шо забрали і на Соловки казали, на Соловки отправляли у Сибірь. Я с тобою чото поругалась, пішла сказала, прийшли тебе ночою забрали і повезли, куда, шо, ніхто не знає, на Соловки, сказали на Соловки і всьо, а де ті Соловки, шо за Соловки.
Тобто чинити опір тій владі не можна було?
А шо ж чинити, хто чинитиме, люди були темні, люди були богомольні, боялися всього, гріха боялися. От, а такі ж тай робили, приїжджали і, як їх називали, я забула як… комнизамужні чи як, шо ото приїжджали, комсомольці казали на них, приїжджали і ото забирали ету. Не комсомольці, як то по-другому називали.
Активісти, можливо? Активісти?
Да, да.
А ви ніколи не чули, можливо, казали, що люди робили повстання? Жіночі повстання або чоловічі? Не було такого?
Та нє, куди там, такого не було, ніякого постання не було, бо люди, я ж кажу, шо були темні, боялися всього і гріха боялися, та хто виступе там проти якогось чиновника. Ти што! Я ж говорю, зразу на Соловки забирали і всьо, куда забрали, хто, куда дєли, хтозна куда дєли. Уже вот ето послє войни з села, не помню хто то там, чи присилав письмо, чи шо, шо живой і не знають, як тут война була ото тут в 41-му, не знають, шо була война на Україні. Да, ото поотправляли туда, в Сибірь.
Можливо було у батьків золото або срібло?
Ооой, де воно було, де воно було, були тряпки, то покривала, придане мамине було, то рушники, то простені. Міняли за стакан муки у кого було зерно, ходили люди по других селах і міняли ото, за два стакани віддавали простінь, покривало, всьо за два стакани муки. А ото крупу принесуть і ото зварять такий казан, укинуть отой стакан, друг друга не догонить, і всьо, і ото їдім ложками.
Ваша мама також ходила?
Міняла ходила, ходила міняла шото, всьо шо було, платки, покривала там, ну шо придане матері давали і вона все носила міняла.
А куди саме ходила міняти?
Ну по других селах, по других селах, ну були, може, хто зажиточніше у селі жив, так як і щас і зажиточний є, і бєдний, так і тоді було.
А мама все тоді обміняла, нічого не залишилося ?
Нє.
Ні сорочки ніякої, ні рушника?
А отам десь скатєрьть була, є, єсть пам’ять.
Це вона одна залишилась? Мама її не обміняла чи яким чином вона залишилась?
Ну то залишилася одна, ніхто не захотів міняти.
Мама також її з собою брала, щоб поміняти, но не поміняла?
Да, да. Це скоко лєт, боже мой, скоко лєт тій простені чи тому…
А до школи тоді ходили в 32-33-му?
Ходили, ходили в школу, ходили.
А їсти там давали?
Нє, ніхто не давав, ніхто не давав, то уже не знаю в якому годі, так ото раз у день варили фасолю, квасолений суп і ото приходили, казали, шоб приходили, ну короче бєдним і кормили, ото раз у день суп квасолений і кормили, ото раз у день суп квасолений, без хлєба, без нічого, ото з своєю мисочкою йдеш, вони насиплять, сядеш поїси і назад ідеш додому. Да, кормили, це уже в 34-ий… ну ото такі годи, да.
А в колгоспі батькам не давали їсти?
Нє, так воно робота така була, яка робота!? Хто ходив, як люди пухлі, голодні і на роботу ніхто не ходив. Тоді робота, яка робота! Растягали худобу, худобу нічим кормить, худоба виздихала, а шо робить, ніякої роботи не було. Там то сторожі були, шо сторожили, комора була колхозна.
А ви кажете, були комори і були сторожі, а що в цих коморах сторожили?
Комора була, ну там сарайчик такий, ну ото там може лежало який клунок муки чи чого там для начальства.
А колоски на поле ходили збирати?
Колоски? В школу як ходили, це ходили колоски збирали. А колоски ходили різали, жито як уже начне воно таке, так ходили крали, різали в колхозі колоски ті, сушили, м’яли і варили суп, тоді вже люди пішли уже як жито начало поспівати, тоді уже пішли люди жить, начали різать колоски, сушить, обминать і варить суп такий з жита.
А дозволялося ходити за цими колосками?
Та боже, хто дозволяв, хто дозволяв!? Крали, нишком ходили.
А якщо зловлять, то що було за те, що зловлять?
То одправляли на Соловки, одправляли на Соловки.
І дітей також відправляли?
А шо, яка разніца.
Тільки відправляли, судити не судили в селі, ні?
Та що судити, що ж судити, ну посудять, а то тобі і суд був, шо одправляли їх.
А дідуся, бабусю вашу не розкуркулювали?
Вони бідні були. Дідусь умер до етого, а бабуся ото під 33-ій умерла. А дідусь умер у 24-му годі.
А як ви думаєте оце голодовку, Голодомор
А як ви думаєте оце голодовку, Голодомор для чого взагалі його зробили? Це було природне чи штучне явище?
Штучне, конєшно штучне, у людей же були запаси які-то, а приїжджали, забирали до зернини, строїли комунізм чи шо вони… як воно називалося тоді…
І ви кажете, що люди доносили один на одного? Були доноси?
Донощики були, ооо донощиків було більше чим нада. Доніс, ночою приїхав чорний ворон, забрав і куда повезли, хтозна куда. Забрали з концами, не доб’єшся ні в кого правди.
А приходили от в селі люди, були ж такі люди, які в селі не голодували?
Та мало таких було. Були, ну як, ну було у них там зварити чи суп, чи шо, було зерно якесь, тоже хліба не пекли, бо не було з чого пекти, ото так варили такі кашки і всьо. Були, у кого корову не взяли, та ото молоко було, то люди і виживали хто такі багачі були. Корови, десь вигнали їх, пропав, пан пропав, хоть так заберуть, хоть так, ну корова піде в степ походе, походе, а потом додому йде. І то на село, наверно, дві чи три, чи скіко коров було.
А ці люди, які мали корову, мали молоко вони ділилися з іншими, ті хто не мав нічого?
Аякже ж, давали, давали, тільки… п’ять стаканів молока за пуд зерна. Скіке це пуд? Пуд.
Тобто це був обмін?
Да.
Обмінювали зерно на молоко?
Да, да, да. По врожаю отдаси. От.
Тобто це можна було не відразу, а коли в тебе буде, тоді повернеш?
Да, да, да, да, да. Не відразу, бо сразу де ж ти його возьмеш як ще воно в полі зерно те. Тоді в основном жито сіяли, жито.
А приходили, можливо, до вас хтось їсти просити? Не бачили? Діти може ходили?
Просило багато, ходять багато: “Дайте кусочок хлєба”. Та де ж ми тобі возьмем той кусочок хлєба. Стоїть плаче, та нема, ми самі без хлєба сидимо. Із далєка чи може вони тільки казалися із далєка, такі невеликі, ну та такі як і ми були. Приходили просили, да. Просящих було багато. А як ще так у нас коє чого було, приходять просять, на ноч просяться переночувати, та тепер не пусте, а тоді було, соломи внесли в хату ряску, довготкане рядно кинули, та заходьте ночуйте, пускали на ніч.
І особисто у вас також ночували?
Ночували, так в усіх до кого прийде проситься та заходь куда ж тебе дівать, заходь. Солома серед хати, кроваті уже які там кроваті були, поли були, доски, доски і всьо. Приїжджали, чи з району, чи відкіля приїжджали, свої не ходили, свої тільки показували де хто живе. От написали заяву, шо у того є, приїхали не з нашого села, з другого, з Волості казали, з Волості приїхали і ходили ото тими піками ширяли шукали де хліб закопаний. Бували таке, шо відкапували в людей і забирали, но у нас не було чого закапувати.
Ваш тато ніде не закопував?
Нє, так не було чого закапувать, не було чого.
А по сусідстві можливо у когось?
І сусіди ж так жили тоже. Тоже і сусіди так жили. Раньше люди як то дружніші були, ну були не без стукачів, а як то шо друже, сусід до сусіда як виходний це, празники собираються, сидять там шо то балакають, розсуждають, а щас же цього немає, щас як випивки немає, чо я йтиму до…
А були такі люди, які в 32-33-му хотіли виїхати з села, щоб десь, не знаю, можливо, у місто або десь втекти кудись?
Куда хоч, на всі чотири сторони, ніхто не держав нікого, паспортів не було, нічого не було , нічого. На всі чотири сторони ходили люди, шукали де лучше. Були, ніякої задержки, ніхто не держав.
А не чули ви про випадки людоїдства?
Ну так говорили, ну хтозна. Говорять, там піймали, ото це було. Нас батьки говорять: “Далеко не ходіть, далеко не ходіть”. Ну в селі нашому я не чула чи було таке чи ні, но так ото знаєте по других селах говорять: “Отам у тому селі або в тому селі”. Отак, а так не знаю.
А була болєзнь малярія, у школу прийдемо, а пєчки топили ж раньше соломою, а ото під солою як полягаєм як начинається малярія, як начинає трусить, холодно, ми під соломою полягаємо покота всі, перетрусе нас малярія, виспимося, встаємо і йдемо додому.
А коли це було?
Та це в 33-ій, 32-ий годи, у школу я ходила, не знаю в який, в третій клас чи в четвертий, ото такоє.
А були в селі люди в кого забирали житло? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Це куркулі, куркульські дома були хороші і ото розкуркулювали і забирали. Посиляли чи голова чи як вони там називалися, еті старшини села. Давали тим хороші хати, отой і забирали в куркулів.
А хто такі куркулі? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Ну хто куркулі?! Держав дві конячки і дві корови, там ще шото, оце був куркуль. Ооо у нього пара коней і дві корови – куркуль, всьо. Ото такі були куркулі. Та коняка… тепер які куркулі, на яких машинах їздять, скіки лошадіних сил! А тоді дві лошадинки було, дві конячинки було і куркуль був.
А скажіть, а оце шо голова колгоспу, оці люди вони теж голодували в 32-33-ій рік? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Ну вони ж були при власті, то вони чо вони голодували, жирно не було, но всеодно не голодували, у них у руках все було, власть.
Це місцеві були люди? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Га?
Це були місцеві люди? Місцеві це були? Місцеві? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Да, місцеві, не місцеві не дуже, це говорили з районів приїхав, з районів і місцеві тоже були.
А багато людей померло? (ред. – говорить чоловік на фоні).
Багато, багато померло.
А як хоронили цих померлих? (ред. – говорить чоловік на фоні).
В ряднину завернули, яму викопали, положили, засипали і всьо. А хоронили, хто хоронив, піп та дяк, хто був здоровіший – копали яму і возили. Коняка була, спеціальна коняка була і бричка, шо возили туди, на кладбіще возили, кидали, закидали і всьо.
Що люди казали там, до колективізації краще жили люди чи гірше? Шо казали? От коли можна було тримати щось своє. (ред. – говорить чоловік на фоні).
Ааа, тоді при… Сталипін який то був, Сталипін, ото говорять при Сталипіну жили люди. А хто це такий був, царь чи хто, вобщим не знаю хто, от все люди говорили: “От Сталипін був, от Сталипін був, при ньому жили”.
Ну він землю… реформа земельна, можна було купити землю. (ред. – говорить чоловік на фоні).
Да, да, да, да, люди ж тоді купляли, боже, все збували, а землю купляли. Як то на діл давали, на двір, а потім ще люди підкуповували, в кого там ізлишки були чи як, хто продава, нк не знаю. Ми не продавали, наші, мої батьки і не купляли, ото скіке було, скіке і було.
А потім забрали всю землю? (ред. – говорить чоловік на фоні).
А потом же ж забрали, колхоз став – забрали. Забрали, сначала було хто скіке мог, як по старинкі була межа, а потом начали обрізать, по 60 соток, всьо на колхоз, 60 соток прописали плугом всьо… В общим нема чого згадати.
А були люди, які не хотіли віддавати землю? (ред. – говорить чоловік на фоні).
А хто їх спрашував, а хто їх спрашував, забрали. У колхоз не хотіли йти, ото не хотіли в колхоз іти, виганяли з хат, у селі одного вигнали, він викопав землянку і жив у землянці. Багато… не багато, але були такі, які в колхоз не хотіли йти, ну їм нічого не давали, ні землі, нічого, вони ото так, то там поробе – заплятять, то там поробе – заплатять і жив.
А не знаєте як було звати отого чоловіка, який жив у землянці?
Ой, його уже давним-давно нема, Костя, Костя його звали.
А фамілія?
Хмара, Хмара, Хмара Костя. Жив у землянці. З хати вигнали, він викопав землянку і жив у землянці.
А кого в його хату поселили, не знаєте?
Не знаю, не знаю. Приїжджали ж, я не знаю з районів чи відкіля приїжджали, ото ж були начальство, то головою, то ногами, то ким там були, їм давали хати.