- Дата запису: 6 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Біленьке, Запорізького району, Запорізької області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Зінченко Наталія Яківна, 9 травня 1927 р.н., народилася в селі Біленьке Запорізького району Запорізької області;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Біленьке Запорізького району Запорізької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка, як Вас звати?
Зінченко Наталья Яковна.
Коли Ви народилися?
9 травня 27 року?
А де Ви народилися?
Тут, у Біленькому. У Біленькому тут родилась. Там ото стара хата була, а тепер нову поставили.
А розкажіть про свою сім’ю, про своїх батьків. Про батьків. Як Вашого батька звали?
Козерецький… Мого батька?
Так
Як я ще була мала?
Так
Козерецький Яків Йосипович. Батько.
Козерецький, да? Прізвище?
Козерецький Яків Йосипович, да. Він же тут і учився, в школу ходив. А вже як виучився, в Запорожье там робив на м’ясо-контрольній станції, вєтінаром. Мати тут була, жила. І нас було четверо дітей – три дівчат і самий менший син.
А маму як звали?
Маму як звали? Козерецька Гаска Гнатовна, Агафія Гнатовна. Її батьки жили аж там на слєдующєй уліце, там. Ви переїзжали там на отій вулиці, де Широка і Дніпровка, там на отій вулиці батьки її жили. А як вже заміж вишла вона, тоді вже построїли тут, і тут жили і тут і нас родили – три дівчат і самий менший син був.
А як звали Ваших братів-сестер і якого року народження вони були?
Сама старша дочка – Козерецька Анна
Яковна.
Яковна. Яковлєвна. Сама друга, друга – Козерецька Марія Яковлєвна. Третя – я. Третя я, а це вже фамілія Зінченко, тепер уже, як заміж вийшла. І син отут жив у дворі, но його нема, він вмер. Самий менший був син, Козерецький Дмитро Яковлєвич. Троє… четверо було, нас було.
А чим займалися батьки, яке в них було господарство?
Е?
Господарство в батьків яке було?
Ну, мати тут у селі жила, вона в колхозі учила, робила тут. І ми тут огород іміли свій. А батько у Запорожжі жив. Він там виучився, і виучивсь, на вето-контрольній станції був, работал він там. Ну, це вже після войни він умер тоді.
А до колективізації він тоже працював на м’ясо-контрольній станції?
Він робив ще молодим, да, молодим, ми ще були малі, а він там робив, в Запорожжі.
А чи була тут в селі колективізація?
Е?
В селі колективізація проходила?
Ну, він там, в Запорожжі жив там і робив. Ну, конєшно, сім’я тут була. Сім’я тут була його, три дівчатки й четвертий син був, о, ото таке. А колективізація, це колхоз був. Це колхоз тут був. Робили. Ми в школу ходили, а він в Запорожжі находивсяя.
А чи розкуркулювали тут людей?
Розкуркулювали? Да, казали ж… Іміли своє хазяйство і свої двори. Хазяйство… робили, держали й корови, й коні, й в степу робили, їздили там, сіяли, вбирали. Ну, а наші батьки – одна мати тут була, робила, а батько в городі був.
А когось із Ваших родичів розкуркулили?
О-ой, наших родичів! Я вже їх і позабувала, тих родичів. Їх же було багато. У самого дєда мого було чи шестеро, чи семеро дітей. То вони по селу, хто заміж повиходили, то построїли. Позабирали ці і корови, і коней позабирали. Раньше ж були – імеють своє хозяйство і вони були дома, а тоді в поле їздили робить своїми ж… Свої коні імєють, свої корови імєють. А тепер уже нема нікого, дуже мало у кого є корова. А то трудно… Січас хто хоче, той держе. У мене як мати держала, я отака була, так нічим було кормить. А там і менший у мене був брат. Мати нас, вона з нами жила, дасть нам мішечок: “Ідіть у поле, бо дома немає чим кормить”. Кормить… корова була. Вона дає мішечок: “Ідіть у степ і шукайте”. То кукрудзиння, то десь солома. Не возили, як тепер возять, тракторами, машинами возять. Тоді не возили, тоді підем в степ, десь походим по степу і шукаємо. А корова стоїть у конюшні, не ганяли її, не ганяли пасти нікуди. А зіма, холодно, в конюшні стоїть. Підемо десь, походимо. Та тоді трудніше жилося, тепер як от єсть у людей корови, привозили тюки або сіна накосили – і зімой стоїть дома. А раньше дітворою… дітвора помагали. Ну, шо ж тепер? Уже немає ні моєї сестри, ні старшої, ні меншої, а я третя була. А брат, тут жив, четвертий. Ото четверо дітей було і мати. Голод, бува. Який голод? Нема чого у магазінах взять, ніде купить, потому шо… Ходили в другі села, копали корму якусь, їсти варили для дітей. Голодовка була, дуже важко було. Хто помер, а хто й живий остався. А шо отакі у школу ходили, хіба то школа була? То так… Ходили. Ну, я шість класів походила і закрили школу і пішла в колхоз на роботу.
Із 6-го класу?
Га?
Із 6-го класу?
6 класів походила, закрили школу і ми пішли в поле робить.
А коли була голодовка, тоді можна було в поле ходить колоски собірать? В 32-33?
Отож ото ця голодовка, коли багато людей, дітей померло, багато не вижили, тому шо в них нічого їсти було. Хто в городі, може, там було легше, бо там, може, шось зароблять, а в селі… Підем колосочки збирать. Колосочки збирали та помнемо-помнемо та їсти варить або посадять листя з бурячка, листячка. Отак, отак. Не було чого їсти хорошого, не було чого. Дуже важко. Ну, а тепер є шо їсти – і хліб є, і в магазінах є. Так уже ноги не носять. Ходила до мене, ходила женщіна, приносила мені хліб. І тепер уже все, кончилась. Хочеш їсти – в людей проси, шоб хтось приніс, ноги не годні, голова болить-болить, голова болить дуже, потому шо мені, як були малі вже в мене, у мене вже троє… четверо дітей. Ну, хлопці як хлопці. Вони ходили, вони заробляли. Які в городі – ті пропивають, а які в селі – ті ходять десь на заробітки. На заробітки ходили. А на заробітки до людей, в кого єсть своє – корова там, коні. Їх нанімають, вони ідуть і помагають, роблять і заробляють гроші.
А Ви казали це у 33-му Ваш батько робив на заводі, йому якийсь пайок платили?
Він робив на м’ясо-контрольній станції, де м’ясо провіряють, він вітінаром був. Ну, привозив, приносив, він приїзжав з города, бо тут дуже не купиш, і нема дуже за шо купить. Но він приїзжа. Приїде – торбинку, якусь там сумку привозе, провіряє м’ясо, кусочками привозив і сім’ю корме. А мати, хоть їй і трудно було і одна вона, ходила, кору якусь дерла, варять і їдять. Дуже, дуже погано. Но вони померли. Батько вмер, хотів построїть тут в селі це для себе хату. Із города такіє доски, кругляки, привести з Запорожжя – плот збивали і по Дніпру. А він сам заболів, бо отзимувалося на дворі, а на дворі простудився, і було воспалєніє льогкого і він болів. Довго не болів і вмер.
А коли він помер?
А?
Коли помер, в якому році?
Ой, давно-давно, ми ж ще малі були.
Так це до війни?
Да, оце война, шо була з Гєрманієй, його не було.
Його вже не було?
Угу.
А після Голодомору? Після Голодомору?
Ну, да в Голодомор умер, у нього воспалєніє було. А в больницу… В больницу надо хорошиє гроші. А гроші – де їх возьмеш? Чічас, може, в когось шось на огороді вроде – понесуть продадуть або в Запорожжя поїдуть, бо машини покупляли багато. А тоді не було в кого чим торгувать, не було чого й дуже їсти. Ну, в общім, малими були – трудно, а тепер я оце одна осталась.
А Ви кажете, що батько приносив із того м’ясокомбіната якесь м’ясо, да, щоб їсти?
Ну, це він приїзжає, ті кусочки, які провіряє, те везе додому сюда, дітей кормить. Дітей кормить, да, ото так. Бо не було чого дуже їсти.
А якийсь хліб там, може, давали? Пайок якийсь був хлібом?
Ну, я думаю, шо в Запорожжі він сам жив, йому там їсти купляв, шось заробляв чи він так і жив. А шо трошки їде додому, а дітям надо везти, бо не було чого дуже багато їсти, не було чого де взять і де шо куплять дуже. Так шо трудно було, трудно.
А мама не пішла в колгосп?
У колхоз? Та ходила, чо там не ходила? Ходила, оце.. оце отут поле було і там колхоз садили і вона ходила. І полоть, і збирать там, і помідори, і огірки, і там, шо ж, усе, шо нада. І вона ходила, бо нада гроші зароблять. А дітям же нада в школу йти. Но в школу ходили мало. Я всього 6 класів кончіла, а старші, старші в мене були сестра одна, друга, ті наймалися на роботу у людей, у кого було, хто був багатий, у кого було за шо наймать. Так шо не було дуже…
А в 32-33 мама в колгоспі робила?
Да-а, ходила на роботу.
А шось платили в 32?
О-ой! Платили, платили, шоб не померли. Ну, не зовсім. Ну, багато людей єсть померли, багато. Потому шо дітей як по троє, по четверо – їх надо кормить. А де брать, як немає за шо куплять. Да, в 33 голод хароший був. І їсти не так, як тепер, кому коли схочться – пішли та й купили в магазіні. НЕ було за шо куплять. Батько у городі, приїде привезе, шо привезе в торбі, ото. А дома – шо дома їсти? Дома багато не було їсти. І харошого не було. Тоді голодовка була в 33. А ми ще ж малі були. А шо нам багато тоді попадало? В общім, бачим було гарно, а тепер я сама ж осталася, самий менший, оцей, шо умер, це у мене був брат самий менший. Цей умер. Він хлопець був, а дівчата і в Германії були.
А оце брат Ваш умер, він коли помер? Голодовку всі пережили?
Та конєшно пережили.
Всі діти вижили?
Пережили, хоч слабенько, хоч дуже трудно, но пережили. Не померли.
А пухли?
Да, сама старша сестра замуж виходила, друга… Ну, я вже третя тут жила, у мами.
У голодовку пухли? Пухлі були?
Були! Да, були, були. Дуже місця не було за шо… не було чого. Старші були в голодовку.
А хтось з родичів помер в голодовку?
Ой, може вони… Може, вони й померли, но я їх по фамілії не знаю, я вже їх фамілії не знаю. Бо воно ж у батька, самого дєда, того, шо на Широкій він жив, в нього було 4 чи 5 хлопців і сама моя мати, сама менша, то оце й вона тут жила, заміж вийшла, тут построїлися, так оце вона одна жінка була, а то мужики. А фаміліє їх же багато разних було.
Ви казали, багато людей померло. А де їх ховали?
Та тоже на кладбіщє, отам, навєрно, за селом. І тепер кладбіщє за селом. В степ не возили ніде. А село велике, над Дніпром оце село. А отак, за селом уже, туди в степ, туди возили, ховали. Ями рили. Рили, так ховали.
А по одному ховали людей?
Е?
По одному ховали?
Я так знаю, бо й тепер я як жила, і дівчиною ще була – по одному в яму. А може… а може інакше і по двоє, хто знає? Я ж була тоді ще мала, дуже не помню.
А чи приходили до вас якісь люди, щоб зерно забірать?
Да-а, ходили, забирали. У людей дома, у кого було зерно, забирали, шоб було чим кормить своїх дітей. Зерна дуже мало було. Колхоз же робили, це своїми кіньми, трактора раньше не були як тепер дуже багато машин, тракторів багато. А то раньше ні. Брали ціпи, отакий і молотили дома там і ціпом, а тоді молотили. Дома робили такий тік і били і, як є чим, перемелять і печуть коржики, такі коржі для дітей, для тих, шо роблять, тих, шо в степ ідуть.
А оті, що зерно приходили шукать, то вони тіки зерно забірали чи ще якісь продукти?
Ви знаєте, казали, і коров позабирали у людей. Казали “Забирай!”, бо нема чим кормить. Корови дома, а як же зімнього время, зіма, а де його взять? Де брать? У степ надо йти шукать, десь якась солома чи полова. Мішок дадуть, йдіть шукайте, найдіть і принесіть додому, корову кормить, або коней. Но в більшость, ті багаті, у кого були корови, то в тих були й коні, ті годували свої хазяйства. А як оце одинока жінка – куда їй іти шукать? У степ? А в степу шо там в зімнєє врємя? Ну, може, раньше в степу оставалося, потому шо тепер, як їздять трактора, привозять тюками, їх дома складають і зімою кормлять.
А оцих коров і коней не позабирали в колгосп у людей?
Кого?
У людей корів і коней в колгосп не забирали?
Та забирали, забирали і оставалися самі. Самі оставалися. У кого корова останеться, надо кормить. А кормить де його шукать? Нада іти в степ шукать. Єсть молоко – це значить… це багаті, а як водичкою – шо ж значить, чим кормить дітей?
А оце Ви казали, що ходили шукали зерно. А одежу не забирали? Кожухи не забирали?
У багатих були все було, бо вони поїдуть то в город, то ше кудись, вторгують та шось і куплять, а як одинокі і немає за шо і чим їхать, ходять – одна надіває черевики, друга приходить, друга надіває і йде в школу. Не було в чому ходить, не було дуже ходить, потому шо бідно жили, не було де шо купить. Ходиш, ходиш у школу – надіваєш. Прийшов з школи – сиди в хаті, а на вулицю іти роздітий як би по холоді. Нічого надівать. Забирали одежу, забирали і обув же ж. Так шо дуже трудно казали. Тепер лишнього багато, ходять і носять, потому шо у каждого єсть своє, а тоді не було такої великої.
А оці, шо ходили шукали зерно, і до вас приходили?
Да, шукали. І шукали, й заглядали, й забирали
І шось знайшли у вас? Забрали шось?
Брали, брали. Для себе, для своєй сім’ї, для свого хазяйства, брали. Тіки шо ж я? Я ж мала. А я в йому понімаю? Тіки казали шо: “Не ходіть нікуди, сидіть дома, бо не можна ходить”. Обуться, ні у шо обуться-одіться. Оце так і жили.
А батьки кудись ховали чи зерно, чи продукти харчування?
Ой, дома нічого-нічого немає. Ходили в Камінське, ото там Камінське село є, кору шукали, з землі копали, а потом варять її і дітей кормлять. І дітей кормлять корою, та, шо в землі закопана. Її копали лопатами.
І Ваша мама ходила?
Ходила. Нас на плечах носила. Хоть і важко, хоть вона й боліла, серце боліло. Ну, четверо дітей, батько в городі, а дітей надо чимсь кормить. Ходила. Ну, а шо, шо їй дєлать?
А чи розрішали колоски збирати на полі? В 32-33?
Ходили-шукали, збирали,бо нічого їсти, нічого зварить і нічого їсти.
А не забороняли?
Нє, не забороняли.
А об’їжчика не було там на полі?
Тепер сторожа, а тоді раньше побіжать, принесуть, шо принесуть, як найдуть, а ні – ганяли, шоб не ходили й не бігали, шоб дома сиділи. Да, ганяли тоді дуже багато. Ганяли і ніколи не давали, шоб ходили. Це ж багаті, счітались, ті багаті, ті для своїх дітей роблять, для себе роблять і хліб, а для оцих бідних шо знайдеться… Піде мати аж в друге село, отам Камінське, ви його проїзжали, накопають кору, кора із землі, принесуть, шось зварять, а скіки ж вони накопають, бо накопать важко, а дітей четверо. Скоренько поїли та й нема.
А Ви казали, шо є такі люди… були такі в селі люди, які не голодували?
Навєрно були. Як тепер дуже багато живе людей, харашо живуть, єсть своє все багатство, іміють свої дома, свої машини, все, і тоді були, були й тоді. Значить, то і батько багатий був, і дітей кормив харашо.
А в 33?
А в 33 багато померло. Багато-багато померло дітей.
А чи помагали люди один одному в 33?
Ой, дуже важко. Дуже важко помагали. Нічого не помагли, тому шо мужики вони для своєї сім’ї жили, їдуть своєю… кіньми своїми, поторгували, шось там уторгували, приїхали додому. А як баби… одна женщіна живе і дітей троє-четверо, чим же їх дуже накормиш? Дуже не накормиш. Ну, казали, казали, шо багато померли. Но я ж ще мала була, шо мені…
А чи були діти-сироти тоді? От Ви кажете померло багато, мабуть же діти осталися, шо з ними було, з дітьми?
О, були ж, які померли, були і ті, які осталися. Як я мала, може старші, ті, може, які ходили робить, їм, може, легше було, а як в мене одна мати, а четверо дітей – їм надо було їхать, десь іти і робить помагать. Їх наймали, їх наймали.
Так а це в 33 їх наймали?
Да, аякже. У мене мати, я сама менша, а брат ще менший.
А сестри старші якого року народження?
Сама старша 23-го, а сама друга – 25-го. Я – двадцять седьмого, а цей брат, шо самий менший, чи тридцятого, чи якого він года, я вже й забула. Чи 29-го, мабуть. Самий менший був.
І оце Голодомор в 33-му, дівчата вже ваші кудись на роботу наймались? В 33-му?
Наймались. Заставляли, просили, ходили. Як… А шо їсти? Надо їхать, надо йти, як ніде не йдеш – нічого їсти. А шо варить? Всьо кору, кору з землі.
А дівчата шось приносили? От Ви кажете ходили, десь на роботу наймалися? Шось приносили, їм шось їсти давали?
Навєрно ж кормили, бо я ж ще мала була, я ж ніде не ходила, дома була. А дома була тіки з самим меншим братом. Мати піде аж в степ або в Камінське, пішком, ходе, там копають, тоді приносять на осінь… на ето… на ночь. Шо-небудь зготовлять.
А як готовили те коріння?
Коріння. Коріння з дерева, з землі копали.
А як його готовить? Як його готовили?
Та як. Варили як єсть, може, й недоварене було, я ще мала була.
А тут що, не було коріння?
А?
Тут, кажу, коріння не було, у Біленькому?
Не знаю. З села ходила в Камінське.
У Камінське? А це з якого дерева чи з чого це було коріння?
Не знаю, яке дерево було, шо надо його копать, надо його приносить додому, варить, тоді їсти.
Так воно м’яке ставало?
Навєрно ж, як можно їсти.
А Ви не помніте?
Да я-то і не помню, бо я була ще мала.
А їли ж те дерево?
О, навєрно їли, бо жива, не померла. Навєрно їла, те важко, не важко, а жива осталася.
А таке шось, якось… Ховрахи… Не виливали в степу?
Кого?
Ховрахів в степу не виливали?
А-а! Ну, після того знаю, як уже ходили на роботу, в степ ходили, то там були нори і виливали ховрахів. А ховрахи це м’ясо було! Водою, надо відром наливать, вони вилазять, тоді їх ловлять і вони їх мають тоді. Ну, тож так і жили. Не так, як тепер живуть. Тепер живуть лучше. Єсть гроші – пішов купив. Уже знімаєте? [Нє-нє-нє] Нє надо?
А чи бачили Ви голодних людей, які б приходили сюди, їсти просили?
Усі оті багаті, які у кого діти, шо в них іміли батьки, шо в їх іміли свої на степ їздили, так оті, тих кормили, і вони не голодували. А в кого дома нема чого поїсти, голодні ходили і нада було, нада було де, хоч шо-небудь скланеньке поїсти, ось скланеньке…
А жорна у вас були?
Хто?
Жорна?
Чорная?
Жорна. Шо молоть, жорна.
А-а! М’ясорубка, або ще теребілка. Теребілка. Ото, у кого багаті, то потруть, а потом поварять і їдять.
А у вас була теребілка?
Може й була. Так воно до мене не доходило тоді. Я ж була ще мала. Якая, чо то за теребілка? У людей були, бо люди були за шо купить, а як немає за шо купить, то шо ж? Ото так і жили.
А чи не чули Ви про випадки людоїдства? Не казали вам, шо з двору не можна виходить, споймають?
Ну, да, да. Ходить ніде не можна було. Як тіки буде… будеш ходить далеко, і хтось піймає, так тут же вони заставляють робить. Аякжеж, заставляють робить. А як заставляють робить – сил нє хватає, потому шо немає чого їсти. Оце так і жили-жили.
А випадків людоїдства не було?
Я не знаю, шо було, но казяли, шо своїх котів та собак ловили, і як тіки зловлять, значить, варять, а як… – то ж м’ясо счітаєть. А січас… січас собак нє ловлять.
Не їдять зараз, ні?
Та, може, хтось й їсть, хіба ми знаємо? Адже, хто як тепер живе… Тепер же разні люди є, разні… Єсть багатиє, єсть харашо живуть і грошей багато імєють. І вони… і вони як хаділі? Хто голодний – куди йти? Кого шукать? Отак і жили…
А як Ви думаєте, чого був Голодомор?
А не було чого їсти. Не було. В кого батьки живі, а як померли батьки…
А в Вас же були живі батьки?
Хто живий – той заробляв, потрошку помагав дітям, а в кого не було…
А в Вас же батько був живий?
Та в Запорожжі, робив.
Робив. І мама ж робила, Ви казали.
Мама робила тут. Тут і жила тут, бо четверо дітей, куда їх, куда – в Запорожжя брать?
Ну, робили батьки і роботящі були, і був Голодомор.
Був Голодомор…
А зерно у вас не забірали?
Та забірали, казали: “Ховай!”, і куди ховать? В землю зариєш, шоб ніхто не знав і куда. Шоб не знали куда ховали. Бо оті, шо в кого багато єсть, та отой то , і в того все є.
А хто то зерно шукав? Як їх називали?
Як їх називали? Я й сама забула. Як це казали на їх? Як це казали на їх, шо ворують, дітей оббирають, забирають і йдуть, шукають і в хатах і скрізь, і ховаєш в землю. Як вони називають, я не…
Активісти?
А?
Активісти? Називали їх “активісти”?
Я сама не знаю.
Комсомольці?
Ну, комсомольці вже й після того уже стали вже. Тоді стали комсомольці то багаті, а як були старці-старцями, шо ж вони? Де вони возьмуть, як діти малі?
А де ж комсомольці взяли?
А?
А де комсомольці брали?
Де? Навєрно, родились такі, таких воспітали. Шо єсть… єсть комсомольці, є й партійці, які хочеш. Ну, а тепер… а тепер хто як уміє.
Бабусю, а в 46-47, тоді голодували? Після війни, в 46?
Ніби… ніби не голодували. Мені, мені кажеться, шо роді би, як уже я виросла, у школу ходила, на роботу, бо школу закрили, пішли в степ – що заробляли, те й давали.
В 47 це Вам вже 20 років було. В 47, після війни, не голодували тут?
Навєрно, давали щось, платили чим, чимсь платили, навєрно. Я ходила на роботу і мені давали щось же. У степ, до Новопавловка, де степ. Коней туди… І раньше, як позавозили коней, у кого єсть дітки маленькі дома – додому возять на ета… на ніч, а хто сам (такі, як я була) – вже так ночуйте тут, у степу. А в степу ні є у шо одіти, укриться або де – так і живуть. Остаєтесь ночувать тут – есть шо одіть, немає чо й поїсти і не… не ївши всі сплять. Не ївши сплять. Утром приїзжай.. утром приїзжай з дому. А з дому привозять шось… всі приїзжають, шось привозять з дому, як батько-мати є або вобще батько, шо дома дітки маленькі є. А як я вже виросла, 6 класів ходила, мене посилали в степ на роботу. У степ посилали: «Іді роби!».
А хто посилав?
Як? Бригадір такий був. Шо він сказав: «Як не будеш іти робить, в степ не підеш – нічо не дамо їсти». Дадуть на обід – пообідали, на вечір нема чого. А як остається ночувать, якась невеличка, якась отака … чи то мисочка, чи теж… дадуть, оце поїсте і хвате, бо нема чого.
І Ви ото з 6 класу як пішли працювать, і так працювали весь час?
Оце після того. У кого було за шо –поступали та вчилися, та геть повивчали – то учителя, то електрики чи які. А у кого нема за шо, то ідіть в степ, саму в руки і політь, і робіть. І ночували в степу.
І діти в степу ночували?
Да-а! Ви знаєте, як було стали комбайни і трактора, а бо косили й косили, косили косарками. Соломи накосять, до 12 ночі, до 11 шось роблять. Даже й були трактора возили в Заготзерно, возили здавать ноччю. Ноччю грузили ящики такі, грузили і возили їх в степ, в Заготзерно здавать, в Заготзерно возили здавать. От у нас єсть зерносклад, отам єсть. Так шо там зерно всіда возили здавать, а потом приїзжали мар… тими… по Дніпру, по Дніпру їздила… їздили. І грузили і отправляли десь дальші. Десь отправляли дальші.
А куди?
А куди? А там, де нє хватає харчів.
А у вас хватало харчів?
Ну, оте ж так ми нам наробили, шо нам дадуть по обіді повечерять. А шо вечерять? Мисочка якась там, ложечки. Поїдять. А їсти хоч хоччся, хоч не хоччся, а надо лягать спать. Утром разоденься, вставай – косовиця. Як началась косовиця, нада в’язать снопи, снопи в’язали тоді. Хоч не вмієш, хоч умієш, а робить нада, а робить нада іти. Ото так ми робили, тоді було важко. А тіпер німа нікого. Хліб у магазінє лежить, хліб купляють. У кого єсть батьки – помагають. А в кого немає – багато померли. Єсть померли, єсть померли. А шо ж?
Коли померли?
А як ні хватає чого їсти.
Це в 33-му?
33 рік були … померли, весь 33 рік.
А в 46-47 помирали?
Ну, може хто й помирав, но ми ж тоді ще в степ ходили.
То в вас ніхто не помирав, не знаєте, да?
В мене… нас четверо було.
І всі вижили?
Ну, і пока були живі. Но оце осталась я одна.
Зрозуміло. Дуже дякую, бабусю