- Дата запису: 6 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Канівське, Запорізького району, Запорізької області;
- Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Мельник Борис Федотович, 25 травня 1927 року, народилася в селі Гереженівка, Уманського району, Черкаської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Гереженівка, Уманського району, Черкаської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як вас звати?
Я – Борис Федотович Мельник.
А коли ви народилися?
Га?
Коли народилися?
Коли народився? Двадцять сідьмого.
Року?
Году. 25 мая в городі Пироговка в Умані. Село Гереженівка.
Черкаська область?
Тоді була… та… Умань. Чи… Черкаська область, Умань. А тоді ж врємена були її, вона. Я не помню як. Чи той. Умань. Уманська…
Уманський район.
Уманський район. Точно я не помню.
А як звали ваших батьків?
Батька звали Федот Лютович Мельник. А мати була Пелагея Захаровна. Тоже Мельник.
А якого року народження був батько?
Оцего я вже вам не скажу. Я не помню. Я свойого года вже не помню. А це що уже.
Яке в них було господарство?
Яке господарство було?
Да.
Ну яке. В селі ж жили батько занімався плотницькою роботою. Там той робив брелі, брички робив літом, зимою еті сані. Сані ото. І сам. В те время він занімався сам вдома. Там у нього були молоді хлопці. Учив він їх плотницькому дєлу. Вот таке. Всєва…
А якесь господарство було?
Господарство? Оце ж господарства… Землі в нього шось гектар кажеця було. Вот. І занімався він оце тіки оцим.
А корова була?
Корова була. Зразу була, а тоді коли вже оце ж була ця кліца.. клітов… ця ста.. ця оця… Вот. Її забрали. Зразу забрали корову і в хаті ото шо ми жили там у мене були три сестри і чотири брата були тоді. Ну коли оце начали комуністи там розтой.. І з хати вигнали. Хата була в батька хороша. Ото жилізом вкрита. Дом шо зразу вигнали його і перейшов туди в сільсовєт, начав там робити. Вот. Ось це. Так. Коли вже якшо вже дуже начали, шоб… Шоб батько поїхав, втік відтіля на Дніпрогес. В нього у сільсовєті кум, кум робив. І той кум прийшов вечором і каже: “Тікай, Федот, бо будеш на сєвілі… на Сєвєрі. Відправлять або розстрєлять”. І він ото ночью ішов, утік і поїхав на.. як Запоріжжя. На той… А ми так. Осталися. Тосбь. Сестри були старші. Вони вже там заміж повиходили. І тут… Там де ми переживали то там, то там. Бо з цієї хати вигнали, а жили ми у кулу… кулуг… Кул… Кулу…
Клуні.
Клуна.
Клуні!
Клуні. Там. Літом. А тоді ото переходили туди. Де й там переживали. Ось. Коровку вони вже зразу забрали. В хаті все позабирали. Яка там крупа була. Пшениця. Ну все забирали. Все. Це ж тоді вопшє таке воно скрізь було. Шо… Шоб людей… Людей унічтожали. Людей тоді як… Ходили на степ, бур’ян рвали, то щирицю, то кропиву, кропивицю. Оте все рвали, суп той варили, шо той. На городі… На городах ото де в кого було… Уже весною собирали ту стару картошку мершу… Змершу. Та й згноївшу. Рвали її, мили її, пекли з неї матери.. матер… Материшки.
Ліпьошки (ред. – говорить жінка на фоні)
Маторжаники?
…
Маторжаники?
Да. І ото так. Ну оце старший брит… Брат був оце. Вже як літо було цей лазив на окації.
Шо тоді їли? В 33-му ви розказували, що тоді їли?
Та шо їли… Шо… Всякий бур’ян їли, всякий той, отак. Де хто у людей там осталося шось у кого там так. Переживали люди таки уже як як хто змог так і той. Свого вони нічого не іміли. То тіки на городах. У кого були город, то там садили, їли і так переживали. А в нас, як батько бут тут уже у заколожі, так він потроху повисилав посилки. Ото то крупи, сухарів ото, він вже висилав нам туди. Отак переживали. Ну а ці оці ж сестри старші ото трохи помагали ж ото нам той у них шось іміли якесь там хазяйство. Я не помню. Ота так с трудом переживали люди і все. Того шо з хати усе позабирали. Усе. Шо, шо оставалось там: картошка, чи там крупа яка, чи мука. Все забирали, нічо не оставляли. Ні грама.
Одежу не забирали?
Нє.
Нє?..
Ну в кого там канєшно хороша була, то й то може й забирали. А так. Цього не брали. Не той. В хазяйстві там це забирали. Єслі в когось хароше там. Інвентар який хороший чи шо, це все – забирали зразу. У кого там плужок був чи якась рядовочка – це забирали. Отак. А з одежі – ну так де в кого там брали. Ой.
В Голодомор ніхто не помер?
Наші, невмирали наші. Ті шо хлопці оці брати тоже пішли із того, із Умані пішли. Хто у Харків був, Запорожья і один… Десь один я не помню, де вони той. Так ото покаа вже в сороковому году повзнали де один одного. А до той до цього не знали. Оце один старший брат жив тут, у Києві. Той. У Канівському. Тут він помер. У нього якась болячка була там. Тут він вмер.
Дядь Борь, троє вас було в Канівському. Три. Троє вас. В Канівське ви переїхали. (ред. – говорить жінка на фоні)
Я не..
Не помните? Ви… (ред. – говорить жінка на фоні)
У Канівське переїхали троє вас? Ваших братів.
…
У Канівському вас троє було?
…
Борис, Петро і Яков. (ред. – говорить жінка на фоні)
Борис!
Один… Три. Да, три було. Один тут помер, а один тоже помер вже при восім. А третій так був приїжлджав, поживе, поїде. Він постояно тут він не жив той третій, четвертий. А це нас три тут жили. Три тут жили. У Канівському. Це сперва жили ми у сільсо.. у том на Лисій горі. Десь до 39 года там були. А тоді батько захотів їхать у той там с.. с.. совєт був, а він тут був колхоз. В сіль… колхоз був тут у Канівському. І тут приїхав, тут построївся і так ми тут жили всі після того.
Де тоді жили, коли з хати вигнали?
Ну оце ж де сперва жили у дворі. Там клуня була. А вже де як зіма була – то то пішли ото до сестрів. Мати пішла з ними до … до дочок, там пере той. А тоді… Десь я й не помню, десь, де то ми були. Не помню я. О. Вже у тридцять третім годі, в тридцять четвертому – ото ж батько був тут і тоді після того забрав до себе сюда в Запорожья нас: матір і нас оце менших. Тут жили вже в Запорожьє.
А хто ті люди були, шо з хати виганяли?
Які люди? (усміхається, – ред.). Які… Які. Ну ці ж комуністи. Комуністи оці ж зараз скажу, оце й шо батькові сказав, шо каже “тікай” – він знав усе, в сільсовєті там робив, так він знав усіх людей і кого брали виселали, виселяли із того, той, хто трошки луче жив, шо в нього є шо – їх тих усіх убирали. Виселали їх на Сібірь. А були там такі случаї, шо і розстрілювали от і шо, шо то дуже багато був. Ше там у нього гектари були землі, землі. Шо в нього було… Робітники були в нього. І отих цих вбивали.
А як ви думаєте, чого був Голодомор?
Чого? (сміється, – ред) Як же “чого”? Щоб унічтожить людей було! Шоб ото бачиш, коли ота коліктівізація стала, коли люди не хотіли йти у колхоз – і їх ото начала… начали унічтожать, вий… це… Те времья було, сталінське времья було. Той… Україну. Україну шоб унічтожить було її, шоб… шоб осталися там ото руські та й і все. Ну оце так.
А люди зерно ховали? Якось намагались спастись?
Були такі, шо закоп… закаплювали в землю. Робили такі ями. І за той ящиках і те. Ну всьо равно. Находили і з собаками і так ходили, у гароді ходили і шукали. Де земля рихла, де оте – находили. Не знали там ті.. Ті ж самі селяни, оті люди селянські – вони знали, де у кого є це – і розказували. Своїх же людей і продавали. Їх ото, шо вони забирали там, находали і все брали.
А їм якась плата була за те, що вони розказували у кого де зерно?
Га?
Плата була тим хто розказував де зерно?
Нє…
Не знаєте?
Нічого.
А колоски можна було в полі собірать?
Нє… Куда? Не було тоді цього. Ці… У ціх на 30-му году, там 29-му ше зерно там ше воно… Цього ж колхоза… Колхозів ше не були таких. А так у кого, хто там руками сіяв ото там, яку там сотку, дві сотки, ото самі виращували. А такого – не знаю. Не… Не скажу.
Об’єщики були?
А! Ну да. Сторожа там. І об’їщики ж ці були по той… По стопах ходили там.
Проганяли людей з поля?
Ганяли і … Не помню я вже цього.
А чи були такі, хт о в полі.. Хто не голодував у селі?
Га?
Були такі, хто не голодував у селі?
Ну канєшно же! а як… А де ж… А де ж… Нема шо, нема шо жить… Люди були такі пухлі. Їсти нема шо. І.. Помощі їм ніхто ніяку не давав, шо.. Ну хто міг сам якось виживать – той виживав. А хто оце такий, шо… Н устарики оці. Ну шо не було в них за шо, той, жить і за шо от, не , не города, нічого – помер… помирали вони ж там і всьо. Н атому місці.
Багато людей померло?
Ну це.. Я вам не скажу це. Я. Не тойю Це. Це ті знають, хто щитався з цими, всі. А помирали дуже багато, цих син… цих селян, вже забирали все в них. Майно все забирали, багато людей тих про.. померли.
А де їх ховали?
А там кладбіщє ж було. Кладбіщє велике. Там посел.. Посила.. Ну як там ховали. Ямку вириш. Рядном ми обматували. Ото й і так. Ніяких там трун цих, нічого такого не було. Не було з чого робить і де. Це так. Хто вже такий заможний, хто такий більший – то своїх дітей там чи сам. Того у труні, в труну ховали. А так, в основному, ото так – заривали людей і всьо. То ж , це ж не так там – один\два чоловіки вмерло в селу. А постоянно там, багато людей пос.. Пропадало. Поми… помирали.
А були такі, які не голодували в селі тоді?
Мм?
Були ті, хто не голодували?
Нє, нє…
Хтось не голодував тоді?
Хто як голодували…
Ні. Були такі люди, які не голодували?
Були люди. Були такі їх… Не багато їх були. У кого… Які оце перейшли… на… ну до… На куп… На к… на комуністів, то пішли в їхнім то. Вони жили лучи тоді хто. А хто не йшов у той.. у ко.. у к.. до комуністів – не той, був протів, ті й люди пропадали. А ті, багато таких, вони були умніші. В них земля була, в них той – вони зразу пішли у той.. до комуністів, у Росію. Стали вони начальніками, стали там і все. І тоді вони не… не голодували. А які не.. не соглашалися там із Росією – тіх унічтожали, вони пропадали… люди.
А чи були тоді діти-сироти? Шо з ними було?
Га?
Із дітьми-сиротами що було? Як вони жили?
Хто?
Сироти.
Сироти? Та я.. Я ж кажу. Як.. Сім’я яка в них. Як родичі… той…Вони один одному помагали. Оце. А який, шо зовсім не було в них, ні родичів, нічого – ото так, виживали, виживали і вмирали. Люди пухли, пухли ото. Не було вже чим видивать їм, жить і так вони і кончались, пропадали.
А патронат був у вас там?
Га?
Дитячий патронат був?
Хто?
Ясла були?
Ясла?
Да. Для дітей.
Да, були. Ну це ж уже аж у 30-х годах, у 33-му. Були. Як хто йшов у колхоз робив. Хто у колхозі робив, хто той… Ті й діти були там у тих яслах. А так ни.. ни постоянно було там… Не той…
А ви були в яслах?
Нє, не був я. Був. Того що мій, оце ж так, в 30-му, в 31-му, кажеця, год.. году – батько забрав нас сюди в Запорожья. І тут ми в Запорожьї були. Ото він робив… Жили ми в той.. в баракі. От.
Так а в 33-му де ви були?
Га?
В 32-33-му де були?
Тут.. На тому… В Запорожьї. А пот.. після того десь у 36-му кажиця годі – вже у сільсо.. в той.. на Лису гору батько переїхав. І тут. А ті года були там. Ото пока батько там робив. Тоді він… його… встроїли у больницю. Це ж жили ми на шестому посьолку. Больниця я не помню яка. І там були коні. Він робив конюхом. У цьому… У… Ухажував він за кото… Тоді ж машин не було, а возили тіки врачів тось… Тим! Кіньми! От і. Ото там. Там ми ото тіки ми і вижили. Там. Батько ото, то сухарі, то ше шо там. Ну мог шось там найти і так жили ми.
Так ви у якому році поїхали із того села? З Черкащини коли ви переїхали?
З відтіля?
Да. Із Черкащини.
Із Черкась… Ну я… Ну кажеця в 33-му мабуть… Ну батько пішов раньше відтяля втік. Раньше. Як ото начали там ото так. Коліктівізація та шо… Шо як йому. Шо підсказали в сільсовєті сказали, шоб він раньше. Він года 2 чи 3 жив сам, без нас. Ото висилав нам. А тоді забрав нас туди де… Де .. йому… йому дали в баракі комнатку дав йому в камнат.. у бараку. І тоді при… Точно я не помню. Ну десь мабуть возьму… в 33-му ми мабуть сюда забрав батько. Точно я не, не помню. Не знаю.
Дякуємо.