- Місце запису: село Стара Буда Звенигородський район Черкаська область;
- Дата запису: 3 серпня 2002 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Гарковенко Степан Володимирович, 1926 р.н., народився в селі Попівка Звенигородського району Черкаської області;
Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживав в селі Попівка Звенигородського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Жили в час мору ми з родиною в селі Попівка. Моїй мамі було дуже важко з трьома дітьми. Батько загинув на войні. Мені вже 16 років було. Я був найстарший і був за хазяїна замість батька. Жили ми й до голоду небагато, бо война висмоктала всі соки, а коли ше й похоронка на батька прийшла, то в матері зовсім руки опустились. Коли приходили з перевіркою, то вийшли майже з нічим, бо в нас і так нічого не було. Забрали посадкової картошки пару відер та ше проса трохи. Мама плакала й просила, шоб пожаліли бідну вдову, в якої чоловік на фронті загинув, то вони нам чашку проса (!) лишили. Зимою ми поїли всіх мишей та горобців (які жили в нас під стріхою). Горобці були такі худючі – одне пір’я. Бувала днів за п’ять сиділи на одній воді. Моя менша сестра померла від апендициту, а брат Сашко застудився на морозі (ми ходили з ганчірками на ногах) і від температури згорів. Ми з мамою обдирали кору з дерев, товкли її в макогоні і мати варила кашу. Так ми на тій корі й вижили. Досі згадую ті времєна із содроганієм.