- Дата запису: 20 липня 2020 року;
- Місце запису: село Андріївка Роменського району Сумської області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Яроцька Катерина Степанівна, 11 листопада 1929 р.н., народилася в село Буреки Буринського району Чернігівської області (нині Сумської області).
- Розшифровка запису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932 – 1933 років проживала в селі Бурики Буринського району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Катерина Степановна.
І прізвище Ваше?
Прізвище моє — Яроцька.
А коли Ви народилися?
Одинадцятого листопада.
І рік народження?
Двадцять дев’ятий.
Двадцять дев’ятий. А де Ви народилися? Тут в Андріївці?
Нє—нє. Це мене забрала дочка з зятем.
А де Ви народилися?
А я жила в Буреках. Село Бурики.
Який район?
Буринський район.
Сумської області.
Да—да.
Село Бурики Буринський район Сумської області.
Да.
І Голодомор пережили там, у Буриках?
Там—там, там я жила.
А розкажіть про свою родину, про свого батька, як його було звати?
Батька мого було звать Степан Лазарович.
А прізвище?
Ну Калиновий же.
А якого він року народження був?
Оце вже я й не знаю.
Не знаєте?
Не знаю.
А яке в них було господарство до Голодомору? Що вони тримали?
Не знаю, дітка, оце вже цього я не знаю. Яке господарство, а тільки осо помню, що вже ми страдали під Голодомор, під той, що їсти не було чого.
А матір як Вашу звали?
А матір… Ганна Григоровна. А оце тобі не можу сказать з якого вона году була.
Якого року, не можете згадати?
Ну шо вона й сама не знала. А це було питаємо: «Мамо! з якого ж Ви году?» – «Ну я не знаю. Я в двадцять третьому заміж йшла, чи то й у двадцятому, а мені було двадцять три». Ото так мати пам’ятала із якого вона году. Оце зчитайте.
У двадцятому році було двадцять три.
Да-да.
Ну, 1897—го року була.
Оце виходить так.
А в колгосп вони йшли добровільно, як розповідали?
Та—а… тоді воно не добровільно було, ще воно, я не знаю, чи воно ще був, мабуть, той колгосп. По-моєму, його ще не було колгоспу той. Їх стягували у колгосп.
А як їх стягували, не розказували Вам?
Не мо…у їх багатства не було ніякого, вони жили бєдно.
А Вони добровільно пішли у колгосп, погодились?
Да—да, добровільно, бо в їх не було, щоб вони сперичалися, шо в їх багатство та не хочуть. Вони пішли добровільно, а тільки в батька мого забрали. Забрали, як забрали? Ну отож тоді розкуркулювали. І забрали, їх послали, ну от сєльсовєта. Послали, оцих, хто багатий, ну вони не такі багаті, ну їх багатими щитали. Забирали все. Оце заходять і забирають усе. Батько каже: «Я в один день ходив, – сказав – більше я не піду. Діти плачуть, такі як оце в мене, а должен в їх забирать. Я не піду, хай шо хочуть те зо мною й роблять». Ну шо, батька забрали на другий день, і більше не вернувся.
І більше Ви його не бачили?
Ні, не бачила, нє. Я й не помню, який батько був, бо я ж мала була.
То його взяли, щоб він ходив людей розкуркулював?
Да, щоб забирали в людей й одправляли куди вони, того я не знаю. Ну в обшем забрали із-за того, шо батько не схотів ходить забирать. «Та як я буду забірать, діти кричать, матері плачуть. А як я буду забірать, як в мене діти такі? І я буду в дітей забірать? Я не піду». На другий день забрали, й більш не вернувся. Ото так.
Крім Вас, ще були діти у Вашій сім’ї?
Було. Нас четверо було. Три хлопці, а я сама менша була.
І всі діти вижили, да?
Усі вижили.
Усі вижили?
Один пухлий був, ото під Голодомор, під той…
А як їх було звати, ваших братів, сестер?
Один Микола був, другий Дмитро був, середній був Серьога, а третій був Володя, а я вже четверта була, сама менша.
А яких років вони народження, пам’ятаєте ви?
Старший був із двадцять… двадцять третього, старший. Середній був із двадцять шостого, це я пам’ятаю вже оце із якого він. А третій був із двадцять сьомого. А я вже із двадцять дев’ятого.
А дідусь чи бабуся з вами жили, чи вони жили окремо?
Ні, ми, вони жили окремо, а ми окремо жили. А дідусь мій пішов, це вже розказували батьки, мама розказувала, що пішов у друге село до, ну до товариша: «Піду, одвідаю товариша», і не вернувся звідти, бо тоді було таке, що людей унічтожали, я вам скажу.
Це під час Голодомору?
Да, під час Голодомору. А бабуся вмерла, я її не знаю. А діда я ше пам’ятаю, який дід був. Були, були…
А Вашу сім’ю не розкуркулювали, не приходили, нічого не забирали?
Нє, та в нас нічого брать було. Шо в нас брать, в нас нічого не було.
А продукти, там нічого такого не забирали?
Нє—нє, в нас не забирали, бо в нас не було. У нас помню, шо мама ходила мінять одежу вже, як дітей, шоб вижили діти, так поміняла, де яка одежа була нова. Поміняла, то буряків принесе, то муки принесе. Ото так, ото так ми виживали.
А куди вона на базар кудись ходила?
Нє—нє, по селах.
По селах?
По селах. Ну були ж багатші люди. А ми жили бідно.
А оце Ви кажете, коли розкуркулювали там, як вашого батька там забрали…
Ну оце я тобі не скажу.
А другі люди — це теж були з села, чи це були приєзжі?
Які люди?
Ну ті, які ходили розкуркулювать?
Тоже були й з села, й другі якісь були, ну я їх не помню, які вони розкуркулювали. Ну а батька послали, так батько вже не вернувся. За те, шо не пішов більше, сказав: «Я не піду».
А як ви думаєте, для чого вони оце таке робили, розкуркулювали, забирали?
Бог святий! Ну, де багатші забирали, у їх усе забирали.
І куди його дівали?
А Бог святий зна, це вже я, дітка, не знаю. Куди вони його одправляли. Ну, забирали, це, це вже я це знаю, що забирали.
А люди якось опіралися тому, що там забирали?
Ну так, а як же! От дітей забірать, плакали, каже батько: «Плачуть, кричать діти. Ну як же я їх буду забірать, як я не піду — сказав, — не піду й все. Хай, шо хочуть, те зо мною роблять, но я не піду». І ото так забрали, й більше не вернувся. Отак ми й жили без батька. Нас четверо — мама одна, отак і жили, виживали.
А люди якось щось старалися приховати, щоб не забрали, чи Ви не чули?
Бог, я цього вже, дітка, не знаю.
А чи чули Ви про «Закон про п’ять колосків»?
Як «П’ять колосків»… Бог святий знає! Я не…
А на полі, коли—от пройшов, збирають урожай, збирали, зібрали урожай, можна було колоски підбирати?
Ох—ох, ну кажеш, дітка. То вже я ходила то же по ті колоски, о той малою була, ходили збирали колоски. А тоді ото, не знаю, такий якийсь той був (показує рукою), у людей же ж, то не у нас, то мололи, їли. Ну, це вже тоді ми зажили.
А розрішали збирати колоски?
Хто розрішав?! Об’їжджчик їздив і ганяв так, шо й тікали.
І дітей?
А як, дітей, а як. Діти ходили. Старі ж не підуть, а діти біжать, збігають.
І за дітьми?
Ганялися, шо б не збірали.
Ну не били дітей, чи?
Та, ні. Бить не били, не били. Но ганяли, шо б не збирали колосків, ото таке.
А в селі люди дуже голодували, під час Голодомору?
Ну голодували, багато голодували. Но, були такі, шо і не голодували. Хто заживніше жив, той не голодував.
Так, а хто, а хто не голодував?
Ну, хто багатший трохи був, як той.
Той, хто щось, десь собі…
Да, хто багатший був.
А в їх не забирали, бо, ви ж кажете, у багатших забирали?
Ну, бо у когось забирали, було щось забирали. Забирали.
Забірали, да?
Ну ото Вам таке.
А родичі допомагали один одному?
Хто там кому помагав… Я знаю, що нам ніхто не помагав нічого. Так гольодували, та й усе.
Не було таких родичів, щоб…
Весною бігали на поле, де клевер посіяний був, так ото було хлопці біжать і я за ними. Ті… цвіточки з’їдали і їли, шоб, як шоб же не голодному буть, так ото цвіточки ті їли.
А що ще їли, крім цвіточків?
Сверіпа вже така велика як поросла. Ти знаєш, шо це таке сверіпа? Ото ми її зламували, чистили і їли.
Жовтенькі такі, да?
Да—да, ото те, що їли. Ну, тоді вже ж вижили.
А ще може ще…
Ніхто й не вмер всі четверо й вижили.
Всі вижили, да. А може ж, пам’ятаєте щось може мати готувала, які страви готувала з того ото, там, шо збирали з тієї зелені? Щось готувала?
Та ні. Ми додому зелені не несли. Ми підемо то понаїдаємось, та прибіжем додому, уже ми не голодні.
А дома щось готували в мами?
Та Бог святий знає! Мо…може шо й готували, це вже я такого не помню, не знаю.
А людей багато померло в селі?
Та… не знаю, не можу, тобі сказати, дітка, скіки їх померло. Ну, мерли.
Мерли?
Мерли. Да. Мерли, дітка.
А хто, а хто їх хоронив, оцих людей?
Це вже я не знаю, такого я не знаю.
А й сусіди Ваші там, можливо родичі, чи були випадки, що хтось помер?
Нє, ні не було. З родичів ніхто не помер. Дядько в мене був, мамин брат, так він жив, ну жив же ж багатше, чим ми. Може худобу держав там ще, ну в обшем, вони виживали, а ми… (махає рукою) нам було…
Тобто, вона у них осталася, не забрали в колгосп худобу?
Нє—нє, не забірали. То вже може забирали, як ото в колгоспі стягували. Це вже я не знаю.
А які стягували в колгосп, щось Ви знаєте?
Я вже тоді, я вже тоді, мабуть, у нас патронат звали його, зараз садіки, а тоді патронат був. Так ото я вже в цьому патронаті жила, так шо я не знаю.
А в цьому патронаті це, у Вас…?
Діти були, ото так. Де старших, тих не брали, а де меншенькі такі, отих от.
А їх там годували, да?
Да—да, там годували, однаково.
А що їм готували, дітям? Це вони вдень там були, в тому патронаті, а надвечір додому, чи весь час?
Нє, там все врємя були.
А як довго вони там були? Ну, скільки Ви там були?
Ну, не можу я…
Рік там були, чи менше?
А? Ну може год я там була, ну не знаю. Знаю, шо мене додому на руках приносили, я ж мала була ще. Побуду дома, мені ж ловко так дома, а тоді в п’ять туди в патронат.
Мати віддавала в патронат?
Да.
Бо там їсти, мабуть, давали?
Давали ж, ну а як. Нас годували однаковино в патронаті.
А не було там випадків, що, наприклад, там діти помирали?
Ні-ні, в патронаті не мерли діти.
Не помирали?
Нє-нє.
І годували, як би там, хороша їжа була?
Ну як… та ну наверно. Я не помню, яка вона була та їжа. Ну годувать—годували.
А чи пам’ятаєте Ви, щоб, наприклад, от Ви казали мати ходила там обмінювала…
Да.
…одежу. А там, наприклад, сережки, чи може щось таке?
Та де вони, не було тоді золотих сережок (сміється), не було.
Не було таке?
Помню в мене платок був красивий такий, червоний, в цвітах, і той проміняли (махає рукою). А що ж мати каже : «Діткам ж, треба ж жить чимсь». Однесли і той платок проміняли (махає рукою). Он.
На продукти?
Да. Ото таке. А більш такого не знаю.
А не пам’ятаєте Ви, ну, в селі, можливо, бачили чи зустрічали, щоб голодні люди ходили там, просили їсти?
Не знаю, не знаю, не було.
Не пам’ятаєте такого?
Та… не пам’ятаю, може й ходили, так я їх не знаю.
А з родичів ніхто не помер, Ви кажете? Сусіди, там ніхто?
Ні-ні, мої родичі ніхто не помер.
А так, говорили, що люди там помирають від, від голоду?
Та казали. Он в другому селі там мерли люди.
А багато мерли, чи…?
Та Бог святий знає! Я того не тобі сказать , дітка, не знаю.
А чи є у Вашому, там в тому селі, де Ви жили, місце поховання? Ну, де ховали цих людей, які помирали? Не знаєте? Де їх ховали? Хто їх ховав, теж не знаєте?
Не знаю, не знаю, то, то вже не знаю.
Як їх ховали?
Да, не знаю.
Там кажуть…
Зараз, зараз є кладовище, так уже ж такі, що вже харашо жили отут, то тоді вже кладовище одвели. А раньше ховали каждий в своєму подвір’ї. Ховали.
А чи зустрічали Ви такі випадки коли, наприклад, люди чинили опір, як в них забирали там продукти?
Я не знаю, дітка, цього вже я не знаю.
Не знаєте?
Я тобі кажу, шо батько, як пішов в один день. сказав: «Всьо, я не піду, хай шо хочуть, те зо мною й роблять».
А чи зустрічалося, можливо говорили, щоб на вулицю діти не ходили?
Нє—нє, нє—нє
Випадки людоїдства, такого не було?
Нє—нє, нє—нє, нє—нє.
Нічого такого не було?
Нє—нє, нє, не запрещав ніхто на вулицю. Ходить—ходили.
А Ви кажете, оце там траву збирали, там листя і всяке таке, а там горобців, наприклад, не ловили…
Нє—нє, нє—нє.
…ховрахів, такого нічого не…?
Нє, цього я не знаю, не було цього.
А жорна у Вас були?
Та в нас не було, а до людей ми ходили, ото вже колоски як пішли, то ми вже ходили молоть.
Назбираєте колоски…
Да.
І тільки колоски мололи, а такого, наприклад, там : кукурудзяних качанів…?
Та ні-ні, такого, такого, я не знаю. А що колоски збирали та били їх зерно, той—от отбивали, і зерно ходили молоть на жорна. Це таке було.
Чули таке, да. А чули Ви такий вислів, як «червона мітла»?
Не чула, я такого не чула.
А можна було про Голодомор говорити от в той час, тоді після Голодомору, пізніше там, після війни? Говорили люди між собою, що отаке було, що був Голодомор, що помирали?
Та Бог с ним. Не знаю, я такого не знаю. Ми балакали, но я, воно мені, тоді воно не нужне було, я не…
Ви своїм дітям не розказували, ні? Чи розказували?
Та я розказувала так, шо … ну розказувала дітям, чур.
А як Ви думаєте, ну чому так сталося, що був Голодомор? Це було якесь штучне явище, чи це було…?
Бог святий зна! Бог святий знає! Я тобі не скажу, дітка. Що з чого його зробили той Голодомор? Чи мо’ неврожай був? Чи, ну я не знаю чого.
А от як батьки казали був урожай, чи не був урожай? Чи Ви просто не задавалися цим питанням?
Не по…не помню, не помню. Мо’й казали, но я не помню. Не мо… не можу цього сказать. Но чо ж ото його сотворили той Голодомор.
А як Ви думаєте , навіщо його сотворили?
А Бог святий знає, дєтка. Я не знаю.
Не знаєте?
Да. Хай не вертається.
А як Ви думаєте, а як Ви думаєте, хто …кого, ну, кого…хто винуватий в тому, шо отаке було? Що люди помирали, от Ви кажете там в сусідньому селі помирали? Ну і говорили, що помирали, і Ви голодували, да?
Да. Ну а чо…
І брат Ваш пухлий був?
А хто воно сотворив такий Голодомор, я не знаю. Я думаю, шо може неврожай був, чи ну хтозна? Я тобі не скажу цього. Не знаю.
Не пам’ятаєте?
Не пам’ятаю чого.
А от Ви кажете батька заставили йти в багатих забирать?
Да.
А чого заставили, не думали Ви?
Я цього не думала чого заставили. А знаю, шо забрали і всьо, батько більше не вернувся. Так ми і страдали. Нас четверо –мама одна. Попробуй нас погодувать, як ото така голодовка була. А чогось від смерті не померли, бачиш. Я ще й живу, вже ось дев’яносто первий год.
Дев’яносто перший год.
Ага.
Ну, ось хай Бог дає Вам здоров’я!
Та вже яке, уже не таке здоров’я.
А чи чули Ви про…
День одо дня живеш.
…повстання під проводом Клітки? Чули?
Ні, не чула я такого.
Не чули?
Не чула.
А як Ви думаєте…
Це може не в нас тут, мо десь було таке, так не тут.
Ага, ну це ж Ви на Буринщині жили?
Да—да, на Буринщині.
А як Ви думаєте, дітям потрібно про Голодомор розповідати, чи не потрібно?
Та хтозна. Я розказувала своїм дітям.
Дітям та онукам розказували?
Да—да. А шо ж його можна розказувать.
Можливо, ще є в когось запитання?
Та хвате вже. Хвате вже, дітки.
Можливо, щось в Вас не запитали? Можливо, якісь там історії пам’ятаєте?
Та вже все запитали, хвате вже.
Сусідів, родичів, нічого такого…
Нє—нє.
…не було. Всі вижили, сусіди вижили?
Вижили, вижили й сусіди.
Всім було важко, але всі якось вижили.
Да, якось повиживали, да.
А як ще якісь способи виживання? От Ви кажете, там міняли продукти, там якісь збирали зелень, чи ще може якось?
Ну це мо… може ми й такого, й не той. Ну ми жили бідно, в нас не було нічого, так ми ото так виживали вже. І вижили.