- Місце запису: місто Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області;
- Дата запису: 28.08.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Кучеренко Зінаїда Олександрівна;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору в 1932-1933 років Назаренко Оксана Василівна проживала в селі Сухолітівка Новомиргородського району Кіровоградської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представитись, будь ласка, як вас звати?
Кучеренко Зінаїда Олександрівна.
Зінаїда Олександрівна, ви говорили, що ваша мама розповідала вам про Голодомор…
Да, да.
А також і батько розповідав чи тільки мама?
Ну, і батько розповідав. Вони тоді ж, батько 1926-го року, а мама 1925-го.
Скажіть, будь ласка, як звали вашу маму?
Ну, Назаренко Оксана Василівна.
Коли вона народилась?
25 лютого, 1925-го року.
А батька як звали?
Е, Назаренко Олександр Данилович.
Коли батько народився?
7 квітня 1926-го року. На год меньше.
Угу. А де вони проживали в роки Голодомору?
Сухолітовка, Кіровоградська область, Миргородський район.
До нашого села, до нашого колгоспу, до нашої сельради вони були.
Ну, то я ж кажу…
Зрозуміло, зрозуміло.
Один колгосп.
Розкажіть, будь ласка, вам мама розповідала, що до них додому приходили активісти?
Да, приходили.
Розкажіть, будь ласка, ну, що ви пам’ятаєте?
Ну, розказувала вона, що десь там допустім бабушка чи мама її знайде щось там допустім якусь зернину, схотять його, ну, на жорнах перекрутить, не, не можно було. Зараз же хтось здасть нас, каже, зараз прийдут ночью: розбили, розтручили, розкидали. Все це мама мені розказувала, я знаю, що це так було. І єдине, каже, там лібо шо там візьмемо якусь лободу чи ще щось там, там зак… А в основному, корова була і вони, слава богу, не тронули якось корову, і за счет молока вони виживали. А в діда вобщє ноги попухли були, він готовий вже був. Ну, якось, що зуміли вони вижить, вот.
Багато разів приходили активісти?
Та багато разів! Багато. Багато разів приходили і, і не раз, да. І били, і трущили, і… Були такі люди, шо видно, шо заложували їх, хто мав щось. Ну, у їх такого не сильно. Оце корова була, ну і коні були, но коней потом забрали в колгосп. Вот, у діда Василя були коні, вот, там ще якісь, ну забрали їх потом у колгосп. Але ж не давали, каже мати, оце єдине, що могли вижить за счет корови, якось корову не забрали.
А вони в колгоспі працювали?
Да, в колгоспі.
А вони зразу пішли в колгосп чи не хотіли іти в колгосп?
Ну, сразу наче пішли вони. Вот, був… Тоді якось так було, мати казала, що не геть їх питали, що там хочешь ти в колгосп чи не хочеш, а сказали і всьо, і забрали тих коней, там ще якісь там були, і пішли вони в колгосп. Робили всі в колгоспі, мати до останнього робила. Ну, батько трохи поробив, а тоди на почту він перейшов. Вот.
А за куркулів, за розкуркулення щось згадували батьки?
Ну, були, каже мати, такі сім’ї, що їх розкуркулювали, да. Багато було таких там. Ну, як багато, ну так, шо їх забирали все, да, ви… Даже вплоть до того, шо якось вигоняли їх. От наче, так вона розказувала, що вигонили їх…
А виселяли їх кудись, депортували чи просто з хати виселяли?
Навєрно, депортували десь їх, бо, якщо забирали, то геть їх начи як вигонили з села.
З села вигонили, да?
Да. Ну, іменно кого я не можу сказать, але мати казала, що багато таких було. Були люди тоді ще й заможні, ну, некоторі там, то, то виселяли, казала, а так все забирали.. Там багато вона розказувала, там ще одно село Романівка, єсть таке, то там тоже багато там… Ну, так, через кілометра півтора від них було. То там, виселяли…
Виселяли, да?
Да.
А там теж голодували в селі Романівка?
Голодували, тоді всі голодували, як. Це баба каже, що не було голодовки, но як це не було? Була голодовка. Каже їли, шо лібо там… Мама таке спиче якусь мендзаря, прийшли розбили, розтрущили, вже немає за що чи як спекти і що робить…
Мендзарь?
Да.
А що… Що це за страва, а ну розкажіть?
Ну, це такі як куржі зараз можно сказити, такі лєпьошки, можна сказати. Щось там вони пекли певне, ну, що могли. Мендзарі, називалися.
Ну, це цікава назва, бо зазвичай інші ми знаємо, там шліхта, моторженики, а тут мендзарь.
Ну, моторженики я тоже так наче, ну пам’ятаю, що вона казала. Ну, а це мендзарі, вона казала, пекли такі. Ну, в каждому селі, наверно…
Це з трави щось таке?
Ну, це як… Відходи якісь, от там із пшениці чи щось і ще вдобавку щось там, якась чи трава чи може… Ну шо ж то добавляли тоді, вот.
А ви вот казали про жорна, жорнами можно було користуватися? Щось мама згадувала, вільно?
Ну, згадувала, що били оці жорна.
Розбивали жорна?
Розбивали жорна, каже, прийде, потрохчить усе і всьо, всьо, каже, не має. Чим що робить і не має… Ну, жорна конєшно, вони ж тоді саморобні робили, то старалися, що як що і зробить, якщо і переробить там його, а тоді, каже, самі розбирали, бігом ховали в разні сторони, що б таке, щоб не прийшли. Оце вона розказувала.
Ага, а вот ви кажете багато людей голодувало, а чи мама згадувала було таке, що на гробарку або вози прямо трупи збирали? По дорогах, по дворах?
Ну, вона розказувала, що да, собирали трупи і все, ну…
А їх в одну яму скидали, не було ж одиничних поховань чи кожного окремо там ховали, хрест ставили зверху, ну як по людськи?
Нє, нє. Наче вона не казала так, шоб в одиночку там ховали. Оце каже даже ще людина лежить, ще не ето самоє, вона і не вмерла, а вже приїхали за нею, бо це давали там якісь за людей чи гроші, чи я не знаю.
Платили, да, тим хто збирав трупи?
Да, да, да. Оце таке, оце я пам’ятаю, що вона розказувала.
Тобто, якщо возом збирали трупи, то можно говорити, що було і місце десь масового поховання, десь в яму їх, мабуть, скидали, ті трупи?
Ну, десь о там навєрно ж у нас на старому кладбищі, я не вже, як оці… Навєрно, там десь був…
Ну мама говорила, так, що масова смертність, збирали?
Говорила, да. І помню, що вона, бач, згадала, що, казала, що не одна дитина вмерла, оце, оцю всю, вона там знала і мені розказувала і хто, але я вже тепер не пам’ятаю імена з тих діток, які там були. Вот, і що вмерла там і ще одна дівчинка, і ще один, там у голодовку, казала, померли. Вона меня так казала там…
А про Торгсіна нічого не згадувала? Торгсіна.
Не, а шо…
А про те, що може десь ходили вимінювали свої дорогоцінні речі, прикраси на їжу?
Вимінювали, да. Ма… Баба вже моя, ну їй мати, ну їй мати, моїй мамки, їздила вимінювала там, а що вона іменно… Ну свої якісь там одежу міняла на хліб, на, на, на пшеницю, ну на хліб в основном оце…
Це в роки Голодомору їздила, да?
Да, да.
А куди їздила?
Куди вона їздила… Чи десь туди до Київа, чи, чи в Полтавську область, десь туди вона їздила. І ще вона мені розказувала, як оце в них була корова, і вони робили з них масло якесь, а вона була маленька, ну, як маленька, ну 7 років їй десь було, навєрно… І вона бігала і продавала те масло в якесь там село, не продавала, а вимінювала, на-, знаю, виміняла на велику хлібину на якусь і бігла додому степом, а за нею гнався якийсь на коні дядько, і вона так тікала, десь забрела в якійсь, в якусь річку і вот так стою в річкі і держу, ну, щоб не намочилася хлібина та. Ну, вона прибігла і все таки відірвалась от того дядька… А за нею… ну, на коняці ще він, верхом же ж був. Ну, і вона каже, вона так не раз оце робила, сім років їй було, а вона пам’ятає, що там ходила в Веселий Кут знаю, наче вона казала, це Черкаська вже область була, бо ми межуємо ж, а там це. То вона оце міняла ж якось, оце ж там хліб. І мала дитина зовсім, посилала її баба, бо в неї був ще меньший син, меньший за маму, дядя Вася був. Маленький, то вона не могла, а вона це ж там бігала. Мама оце.
А не розповідала вона про людоїдство? А хтось десь на когось нападав?
Ну, це якось наче нє, не було вродє би такого у нас у селі, щоб там їли дітей там, ну… Наче вона не розказувала таке. Ну, але оце розказувала, що вона оце бігала, і міняла те масло на хліб на якийсь. І баба їздила і оце ж міняла там які в неї платки були чи ще щось там. Вот, ну оце все..
А якщо помирала там кінь чи корова, вони чи розказувала їли м’ясо вот померлої, наприклад, тварини? Коли от бувало таке, не розказувала?
Наче нє, такого вона не розказувала, бо оце їх єдина була корова, а те все, що там може і було, то позабирали, вот… Але чось корову, бачите, не взяли, не знаю чого.
А церква була, в церкву ходили?
Ну, в нас в селі не було церкви. Але були такі, що зовсім не воспринімали вони оце не церкву, не попів. Знаю, каже, прийшов якийсь чи голова, чи може партор який. Во, а піп прийшов до них щось там взять, а він геть з хати вийшов і не схотів, щоб с тим попом общатися.
А мама в школу коли пішла? У сім років чи пізніше?
По-моєму, пізніше вже вони пішли…
Після Голодомору?
Вони всі переростки оце були в школі. Баба ходила в 8 клас, їй було 19 років.
Я ходила у 45-му годі, туди 10 кілометрів, у 7 клас, меня було 19 год…
Та вони всі тоді були.
Я ходила туди і тоді в 1945-му закінчилась війна.
Ну, вона, навєрно, пізніше пішла.
А батьки вам потім розповідали, хто саме були цими активістами, хто ходив по хатам в 33-му?
Імена може.
Ой, ну не знаю, я наче не можу припомнить… Ну, оці ж вони усі оті, що тоді ж при владі були, а хто…
Но це односельці були?
Да, односельці були, да, односельці.
І не казали, хто це був?
Ну, вона й казали, ну але ж я, мамки вже 24 года не має.
А розповідала вона, з яким ставленням вона розповідала про цих людей?
Ну, яке ж було ставлення, було погане ставлення, бо дітки вони ж були дітками і все а ж оце і голодні були, і все як же ж, конєшно, вона не так же ж казала про них хороше щось.
А мама як казала, це був штучний Голодомор чи природні причини були Голодомору цього?
Ні, не природні, тоді все було, все родило.