- Місце запису: село Піски Бобровицький район Чернігівська область;
- Дата запису: 07.08.2002 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Рябко Галина Іванівна, 1920 р.н.;
Під час Масового штучного голоду проживала в селі Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Тільки було й чути, як діти просять дай, мамочко, їсти, а вони ми самі умираємо. Двоє виживуть, а то всі інші лежать мертві, як постіль. Ох наробив…Все ж було, так він ж побрав. Куди вони вивозили? Ковискою все забирали, навіть те, що закопане було. А вони йдуть рядами-машинами… Свої помагали падлюки. Плакали, просили: не займайте! ми ж голодні. Вози, плуги туди у гурт. Як це збуть свою снасть, свою скотину. Раніше, як ідеш женитися, питають: “Скільки десятин землі маєш?”. А так все в гурт і виділять ділянку. Тепер же не маєш права не покосить , не до болота. Як це одвикать? (Оце Чорнобиль. Перешлють – а очі там). Капост все звів до купи, все люди позводили, остались з руками. Що хоч, той роби. Люди страждали, терялись. Наш дід був согласен, а баба не в каку. У люди, і скотина мерли. Різали скотину, бо не було чим годувать. У самі голодні… все до останньої худоби з’їдено було. Однак мерли, не виживали. Щодня по декілька чоловік з’їдали. Ото нещастя було, таке лихо впало на наші голови, нікому такого не побажаєш.