- Місце запису: село Петрушин Чернігівський район Чернігівська область;
- Дата запису: 2018 р.;
- Хто записав: Дар’я Янушкевич, Олексій Маслов (матеріали надіслала Філія ПАТ «НСТУ» Чернігівська РД);
- Респондент: Бичик Ніна, 1929 р.н., народилася в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрушин Чернігівського району Чернігівської області.
Ніна Бичик переглядає старі фотографії своє родини і згадує часи дитинства, коли родині не було чого їсти. Розказує:
– На лузі збирали з конюшини листя, з липи, і котів їли, і собак їли, і птахів. Гнізда птахів шукали, може де яйця були. Їсти не було чого. Це я добре пам’ятаю, як і без хліба сиділи. Їли і коней мертвих, і все що Було. Хто вижив, хто помер, все було. Важко було людям жити.
Зараз вона варить борщі та каші, а коли дозволяє здоров’я пече пироги. Каже, життя зараз геть інакше.
– Ходили до ясел, нам кусочки хліба давали, чи сочевицю і ми ховали в рукав і несли мамі ось так. А тепер ніхто не знає як ми жили. Кричать погано нам! Погано, що ціни ростуть невтухаючи, але в порівнні з тим що було немає ж голоду.
Неподалік від будинку Ніни Пилипівни – церква Святої Богородиці. У роки Голодомору тут було зерносховище. Сюди звозили продукти, які забирали у селян. Ніна Бичик згадує як ходили й забирали, що в кого було.
– Йшли до нас у хату, а ми з мамою на печі ми позлазили босі і дивимося, а тато в цей час був на дворі. Тож вони і кажуть: «тут будемо копати». Думали мабуть що тут хліб закопаний.
Хліб, згадує Ніна Бичик, був розкішшю. А тому свого сина Анатолія з дитинства вчила бережливо ставитися до їжі.
Анатолій пригадує.
– Я пам’ятаю як до нашої бабусі ідеш зі школи, і чутно на всю вулицю, що хліб печеться. Запах такий… На все село. Це ж попечуть і поскладають. Обережно з хлібом.
За часи Голодомору у селі Петрушин померло близько 100 людей. Ця цифра неточна і, можливо, занижена, розповідає історик Сергій Горобець. Дослідники намагалися зібрати точні докази про те, що людина померла від голоду.
Сергій Горобець – історик, розповідає.
– В книгах записів померлих не писали правду, писали невідомо-що. Хоча в селі розуміємо, можна не знати чому померла одна людина чи дві. А коли десятками зрозуміло, що це спеціально робиться. Причину смерті правильно вказати не могли, але нічого й не вигадували. Ніякої серцевої недостатності. Просто писали причина смерті – «невідомо».