- Місце запису: місто Київ, вул. Пушкінська, 36.;
- Дата запису: 27.03.2018 р.;
- Хто записав: Стасюк Олеся Олександрівна, Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Денисенко Михайло Антонович), 23.01.1929 р.н., народився в селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області (сьогодні проживає в місті Київ);
- Розшифровка аудіозапису: Бедик Яна Петрівна, Вигодованець Ольга Василівна;
Коротка інформація про респондента: Філарет (патріарх Київський) – український православний церковний діяч, архієрей, патріарх Київський і всієї Руст-України ( з 1995 р.) Закінчив Одеську духовну семінарію, прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет, закінчив Московську духовну академію (1952 р.)
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Я, звичайно, всього не усвідомлював. Але, і батьки мої розповідали, і я сам цього свідок. Значить. У 32-му році урожай був. Але по селу в 33-му році і в 32-му їздили і забирали хліб. І у нашому городі виходили солдати, червоногвардійці з гвинтівками, і штиками шукали чи не сховано зерно.
Якщо – я так потім вже роздумував – це був звичайний голод, то для чого у людей забирать хліб?! Для того щоб вони помирали? Значить вони спеціально робили це, щоб люди помирали. Не тому що у них хліба не було – хліб в них був! Але ви хліб цей забирали! І не просто забирали, а вишукували, щоб не сховали!
Так, другий факт. Батько мій працював на цементному заводі, який поруч із селом. На цьому заводі хліб не давали робітникам. А ось на шахтах – хліб давали. І тому батько мій покинув цементний завод і з сім’єю переселився в 33-му році на шахту, тому що там давали хліб. Батькові давали по 400 грамів, а нам – по 200 грамів на душу. А дідові, який з нами був, не давали хліба. Матері давали, а дідові не давали. І нам, нас три брати було, нам по 200 грам давали, тому ми вижили, а дід помер від голоду, тому що їсти не було чого.
Я думав, як люди в нашому селі вижили. Багато померли від голоду, багато. Але більше вижило. Чому вони вижили? Тому що зерно все забрали, але овочі – картоплю – всю не забирали. Крім того, майже в кожному дворі була корова. Сіно не забирали. І тому тварин годували сіном, і було молоко. Так от цим молоком, і цими овочами, картоплею, – багато вижило.
Колгоспу не було в селі?
Колгосп уже був. Але із колгоспа все зерно забрали, а потім, коли наступила посівна кампанія, тоді зерно привозили для того, щоб посіять на поля. Так.
І тому, це я вже потім… в ті роки я над цим не задумувався. Коли виникло питання про Голодомор, про геноцид, то я став все це обдумувать і ось прийшов до висновку, що, дійсно, це був не просто голод, а це було знищення через голод українського населення. Українського! Чому українського? Чому на заводі цементному робітникам не давали хліба, а на шахті давали? Тому що на заводі працювали українці із села, а на шахтах працювали росіяни, які із Росії приїхали працювати на шахти, то їм давали хліб. Значить, якби мова йшла тільки про селян, то тоді б на заводі повинні б давати хліб робітникам, а то не давали, бо і з села. А поскільки ті із Росії, то росіянам давали.
А хто були ті активісти, ви пам’ятаєте? Може батьки розповідали, що приходили шукали в городі.
От батьки мені ж розповідали, що приходили із…
Щупами?
Ну штиками.
Штиками?
Так.
А хто вони були? Вони з села чи з району?
Ні, це просто солдати. Да. Із армії. Це не свої селяни, а прислані спеціально забирать хліб.
А як Ваша родина вижила?
А родина вижила так. Оскільки ми приїхали на шахту, хліб давали, то заради оцього хліба ми і вижили. А бабуся моя залишилась в селі і вона вижила за рахунок того, що були корови і були овочі. Тому вона і вижила.
І брати також ваші?
А брати ж зі мною були на шахті, з батьками.
А Ви говорили про це з своїми батьками, як були в підлітковому віці, чи про це взагалі не говорили?
Взагалі тема Голодомору була забороненою темою і про неї ні в 30-ті роки не говорили, ні в 40-ві роки не говорили.
Тобто люди пережили і мовчки кожен собі?
Мовчки пережили цю трагедію, але про це вести розмови було заборонено просто. Потім я взнав, що їздили українці в Ташкент за хлібом, але, коли вони повертались в Україну, їх не пускали в Україну, щоб вони хліб в Україну не везли. Це теж свідчення, що це було штучне знищення народу. Європа ж хотіла допомагать! Ось, наприклад, галичани, які в той час були під Польщею. Їм не дозволялось через кордон давати допомогу. Значить не хотіли, щоб люди мали хліб.
А з Вашого села когось розкуркулили? Не знаєте про це?
Всіх розкуркулювали. Не одного в Сибір відправили. Да.
Пам’ятаєте, хто?
Я не пам’ятаю вже їх прізвища і імена, але з розповідей батьків знаю, що багатьох розкуркулювали і відправляли в Сибір.
А люди опиралися цим хлібозаготівлям, вилученням зерна? Якийсь опір був?
Опору ніякого не було, тому що не можливо було ніякого опору. Неможливо було. Червоноармійці, озброєні…який може бути опір?
Мені про опір розповів священик із Полтавської області. Я, коли був у Відні, служив там, то там був цей священик. Так ось цей священик, родом із Полтавщини, розповідав, що коли оце забирали хліб у селян, то його батько, цього священика, коли ці червоноармійці прийшли забирать хліб і ото штиками шукали чи не сховане зерно, то батько застрелив цього червоноармійця. І батька тут же застрелили на місці. Так. Такий опір був, але це був поодинокий. Такого опору загального не було.
А пасивний опір: люди ховали зерно?
Звичайно люди ховали зерно, бо якби не ховали, то не шукали б. Так. А раз шукали – значить люди ховали.
А допомагали один одному? Дозволяли допомагати? Як когось там, наприклад, розкуркулили, забрали зерно, інші допомагали?
Ну, якщо його розкуркулили, то його вивозили. Вивозили десь.
А діти їхні?
А діти, як правило, виїжджали кудись, тому що, як правило, життя їм селі вже було тяжке. Тому вони покидали. В другі міста, райони чи області виїжджали, щоб їх просто не знали.
От це про те, як говорять, що в Харкові було дуже багато безпритульних дітей з сіл.
Так.
Розкулачення було найбільше в Україні, тому що Україна більш багата землею, і хліборобство розвинено в Україні.
Чи Ви пам’ятаєте, може батьки розповідали, коли почали помирати з голоду, коли це все зупинилось і чому?
Ну, помирати стали з самого початку. І помирали до кінця 33-го року, коли вимерло населення і вже новий врожай зібрали, то тоді вже люди мали хліб і вже не помирали.
А можливо після голоду хвороби якісь були? Люди ж довгий час голодували.
Ну, я про це нічого не можу сказати. Звичайно хвороби були, але я думаю, що ці хвороби не від голоду. Від голоду смерть буває.
А про Закон про п’ять колосків чули Ви? Що не можна було в полі піднімати нічого, що за це могли розстріляти чи побити.
Ну це вже пізніше. Це вже за колоски. Якщо збирали колоски на колгоспному полі, то тих заарештовували і відправляли в Сибір. Це вже було після війни. Я це пам’ятаю добре.
Все одно ж в 33-му році поля засівали, якщо не всі повністю, то засівали. Охороняли поля чи люди могли піти на поле щось взяти?
Ну було так. В 32-му році був врожай. Після збору врожаю, в 32-му восени, почався збір зерна. І уже люди до зими вже помирали, тому що в їх зерно забрали, хліба не було, то вони помирали, особливо діти. І 33-ій зима, весна помирали, а уже потім в 33-му році посіяли поля і в серпні місяці уже збирали новий врожай, то цей не забирали.
Що свідчить про те, що це штучний був голод.
Штучний, да. Багато є доказів, що це цілеспрямований. Цілеспрямоване було знищення українського населення. В Білорусії цього не було. В Росії цього не було, а в Україні було.
Ваша родина в село не повернулася? Чи повернулась?
Повернулась. Коли почалась війна, то тоді страждали шахти. Населення, яке жило в містах, на шахтах, бо там землі не було. Так, і хліба не було. І тому тоді відбувався інший процес, тоді міняли одежу, взуття на хліб. І, поскільки, на шахтах жили, ну, заможніші, чим в селі, то там були товари в сім’ї і оце міняли на хліб. Це було в 42-му році і в 43-му році і тому батьки повернулись знову в село, тому що була земля. І тут помирали вже від голоду оці, хто жив на шахтах, бо це під час окупації. Ну, такого знищення голодом не було вже, це вже було таке випадкове.
А чи Ви пам’ятаєте ти людей померлих? Говорити про Голодомор не можна було, а померлих згадували, поминали на Зелені свята, на Великдень? Їх взагалі згадували чи ні?
Ну ще богослужіння відправлялись в храмах до 36-го року, а в 36-му році в нашому селі храм закрили. А там, де ми жили на шахті, там взагалі храма не було, бо це нове поселення, там до революції люди не жили, храму там не було. Тому ніхто нікого не відспівував, бо не було ні священика, ні храма не було. А в селах в рік Голодомору там відспівували і молиться – молилися. А потім…
То священика не забрали з церкви? Не вислали нікуди в 33-му?
В 33-му ні. В 33-му ні, а вже пізніше – в 37-му вже – були закриті всі храми, знищені. Ну ось, наприклад, в моєму селі Благодатному було два храма: один дерев’яний, а другий кам’яний. То кам’яний знищили і з цегли побудували школу на цьому місці, де стояв храм. А дерев’яний храм залишився і до цього часу він існує. Але в цьому, який залишився храм, богослужіння уже не звершувалось, коли священиків арештували або вони зовсім виїхали. Вже їх не було в селі.
А після війни дозволили церкву московську?
Так, вже після війни… Не після війни, а під час війни. Під час окупації взагалі храми відкривались, де вони уціліли і там, де люди хотіли, щоб був храм – а храму не було – то в пристосованих приміщеннях. Переважна частина окупованої території, це центральна частина, належала до, так званої, Автономної церкви, яка була в складі Московського патріархату. А тоді ж відродилась і Автокефальна церква, яка була знищена в 1930-му році, офіційно вже була заборонена. Автокефальна церква. Церква Московського патріархату ще існувала до 37-го року, але Автокефальна церква припинила своє існування в 30-му році, примусили саморозпуститься. Зібрали єпископів на собор, і вони на соборі вирішили, що вони ліквідовуються.
І так само потім зібрали в 43-му?
А в 43-му відновили Автокефальну церкву. І з одного боку – а це в основному була Волинь, Рівенщина – Галичина – ні, там Греко-католицька церква була – а це Волинь, Рівенщина, Поділля, тут була Автокефальна церква. І звичайно, що вона була і в Києві, і в Дніпропетровську, і на Сході була, але там уже було мало. І тому під час окупації було масове відкриття храмів по всій Україні. І храмів, які належали Московському патріархату, і храмів, які підпорядковувались Автокефальній церкві.
А на Вашу думку, вони контролювалися Москвою, владою, в той час, коли відкривались?
Ну, контролю, як такого, не було, а просто поминали за богослужіння Московського (тоді патріарха не було, а був місцеблюститель митрополит Сергій), то його поминали за богослужінням, і це означало підпорядкування. Але такого впливу з боку Москви особливо не було. Було що? Митрополит Миколай Ярушевич, як екзарх України, розповсюджував послання, листівки на окупованій території. Як? З літаків скидали. Таким чином оце був такий вплив: з одного боку це листівки, а з другого боку поминання Московської ієрархії. А коли Україна була визволена від окупантів, то тоді автоматично Автокефальну церкву заборонили. І тоді уже той, хто хотів залишатися священиком, повинні були перейти в церкву Московського патріархату і їх перерукопоклали всіх, хто хотів. І таких було дуже багато.
Чи важливо нам пам’ятати про Голодомор, розповідати, займатись тим, чим ми займаємось (створюєм виставки, інформаційні приводи) і для чого?
Треба. Треба чому? Це наша історія. По-перше, що це так було, а по-друге, для чого треба пам’ятать, пам’ятать, що таке комунізм, соціалізм радянський, російський. Не довірять особливо, тому що оці пам’ятники Голодомору і не тільки Голодомору, приєднання України до Росії теж було. Богдан Хмельницький не підпорядковував Україну Росії, а Богдан Хмельницький заключив союзний договір з Росією. А Україна була незалежною державою, а уже після смерті Богдана Хмельницького, коли гетьманом став Юрій, син його, ото поміняли статті договору і приєднали Україну. Це теж треба пам’ятати. От чому договір Богдана Хмельницького не показують? Він є, але його не показують. А чому ви його не показуєте? А тому, що ми взнали б правду, що там мова йшла не про об’єднання України з Росією, а про союз України і Росії. Нам зараз треба свою історію правдиву відновити, яка вона не була, бо не все в нас було добре.
А ще був такий факт, Сергійчук говорив, що українців на шахту не брали, їм відмовляли. Тобто брали росіян, брали татар, брали білорусів, а українцям відмовляли.
Батько ж мій українець.
Але малий відсоток був у відношенні до інших національностей, їх набагато менше було.
Там… фактично це було так. Українці жили в селах, в них була земля і вони жили – і жили добре. А відкривались шахти і ніхто на шахти із селян не хотів іти. Чого він полізе в шахту, туди, де кожен раз ти під загрозою смерті? Тому українці туди не дуже хотіли в шахти йти. Але приїжджали росіяни. Які росіяни? Росіяни які бездомні – які не мали землі, нічого. І тому вони приїжджали сюди і будували такі бараки. Як ото скотину в нас, колгоспи будували отак і будували на шахтах. Там кімнати були і жили в цих бараках ці, які приїжджали. Так оце тому вони в основному заповнювали оці шахтарські поселення. А українці, ось як мій батько, змушено туди пішов, тому шо хліба не давали.
А чи Ви пам’ятаєте, приїздили чи завозили росіян і білорусів у ті хати, де вимерли українці, у ті села там, де українці вимерли – південь, схід? Таке Ви чули, знали про таке?
Ну як Вам сказать… Такого, ну відкритого не було, але заселять – заселяли, привозили. Українці померли, хата пуста. Приїжджає з Росії, ну, і займає цю хату. А такого, щоб там якісь офіційні накази – таких не було, а в загальному таке було. Ну якщо сім’я вся вимерла – хата пуста, приїжджає там з Росії, нема жить де, а там хата пуста – ну то він і заселяється.
А можна ще одне запитання? Святійший, а як Ви вважаєте, що ми, наше суспільство може зробити для того, щоб такі злочини як геноцид не повторювалися більше?
Треба бути сильною державою… тоді геноциду не буде. А коли будемо рабами, то з нами будуть робити що захочуть. А коли будемо сильними, то з нами нічого не зроблять. І тому треба… Що для України треба? Єдність всього населення України. Єдність приведе до міцності держави. Тому що в нас є все для того, щоб ми були сильною державою. В нас є земля, а земля має велике значення і в майбутньому буде мати ще більше значення. Тому що майбутня світова криза – це буде криза продовольча, коли не буде чого їсти. Населення росте, а земля не розширяється. А в Україні землі плодородні. І тому майбутнє Росії велике із-за землі. Чому ось зараз йде боротьба за продаж землі? Хоч ніхто з депутатів не задумується – продавать землю чи не продавать українську землю. Чому не продавать? – треба продавать, будуть гроші. А от уявіть собі, німці за папірці, євро чи долари, закуплять всю нашу землю, ну не всю, а велику кількість, і будуть володіть нею. А ми будемо на цій землі працювать як раби. А депутати про це не думають, а думають про гроші. А ми повинні свою землю берегти, нікому не продавать і працювать на своїй землі. В оренду це одне давать, але продавать неможливо і про це треба… Тобто, Україна має великі переваги перед іншими державами: по-перше, це шлях зі сходу на захід. А Китаю цей шлях потрібний, бо там економіка розвивається, товари там ідуть на захід через Україну. Земля, положення, народ трудолюбивий, розумний. Так от візьміть відкриття – українці більше роблять чим Росія.
Нам треба єдність, незалежність держави і зміцнення держави, тоді буде порядок.
Дуже дякуємо Вам.